Піксі

Піксі

Ліс у сутінках сизих тоне, туманами молочними оповитий, сонце майже не світить крізь щільну завісу перекручених гілок, тільки іноді ковзне по стовбуру стріла золотиста, в траві густій загубившись.

Тиша в лісі, тільки листя торішнє шарудить під ногами крихіток піксі, що поспішають до старого дубу, що росте на узліссі. Стовбур його зморшкуватий, як шкіра старого діда, гілки з кучерявою зеленню над галявиною розкинулися, ніби хочуть весь ліс обійняти. Поспішають піксі струмочком густою травою, шапочки червоні, наче суниці, очі чорничним блиском виблискують, поспішають до дубу свого. У корі дверцята різьблені, візерунчасті, ведуть до зали з крісельцями з листя дубового, посеред неї — колиска стоїть. Виховують піксі підмінка, крімбіля огидного, що ночами верещить та слину пускає у своїх мереживних пелюшках.

Виховують його вони та все мріють про людське дитинча. Скоро, скоро ніч доленосна! Пройдуть чорною змійкою крихітки лісові до селища, що за лісом розкинулося серед пусток вересових, пройдуть тихо, негаласно, ніхто не почує їхніх кроків, не відчує їхнього ягідного запаху. Пройдуть, несучи колиску з крімбілем, і з кожним кроком дедалі вищими ставатимуть лісові чарівники, дедалі крупнішим буде чудовисько у білосніжних пелюшках. Зрівняються піксі зростом із людьми, щойно ліс позаду залишиться, наблизяться до крайнього будинку, мохом зарослого. У віконці відблиски об слюду б'ються, біля колиски — мати молода, з косами чорними. Заснула, стомившись.

Підуть назад у ліс піксі, з дитиною людською підуть. Гарний він, очі — волошки, шкіра рожева, губки — малина лісова. Житиме з чарівниками, буде принцом лісовим малятко той. Полюблять його піксі, виростять... а про крімбіля нещасного забудуть одразу ж, як зімкнуться за спинами тумани лісові.