Горда принцеса

Принцеса Алісія прихильно дивилася на претендентів у чоловіки. Високі красені в червоних і зелених плащах, світловолосі, з льодистими прозорими очима або ж сірими, як небо перед дощем... Принци Норд-Веста так відрізнялися від жителів її Королівства, що спадкоємиця престолу Вітрів вирішила — хоч би кого з братів вона обрала, вона однаково не прогадає.

Алісія встала, розправивши спідниці із золотистої парчі, і впевнено поглянула на того, що стояв праворуч. Він сміливо зустрів її допитливий погляд і вклонився. Тремтіло під легким вітерцем біле пір'я на високій тулії його капелюха, і виблискував від сріблястої вишивки білосніжний камзол. Принцеса спустилася і милостиво подала йому руку, вирішивши вести круговий танець саме з цим принцом. Щось було в його мигдалеподібних очах, що одразу привабило її — можливо, саме йому дістанеться її рука.

Заграла музика — скрипки та флейти тужливо плакали під похмурими склепіннями старовинного замку Вітрів. Принцеса посміхнулася і замріяно прикрила очі — руки її обранця були міцними, долоні теплими, та й зблизька він виявився ще красивішим. Здається, вона зробила правильний вибір.

...Глибокої ночі стихли всі звуки, і замок поринув у дрімоту. Але не спалося юній Алісії — підібравши довгі спідниці своєї бальної сукні і намагаючись не стукати підборами каменю, вона пробиралася до старої вежі, напівзруйнованої, де давно вже ніхто не жив. Принцесі було страшно, але цікавість була сильнішою — у камінній залі, де сотню років не запалювали вогню, висіло на дальній стіні старовинне дзеркало. З дитинства юна спадкоємиця чула про те, що в ньому можна побачити свою долю — варто лише прийти опівночі й прошепотіти біля посрібленої пластини заповітні слова.

І ось Алісія вже йде запорошеними плитами, зарослими бур'яном. Вона поспішає до блискучого в темряві дзеркала — його видно здалеку, немов воно, ввібравши в себе місячне світло, могло й саме бути нічним світилом.

Наблизившись до дзеркала, принцеса поставила свою свічку на підлогу і прошепотіла підслухані ще в дитинстві слова — перед смертю її матінка часто ходила в цю вежу. Щойно стихли останні звуки, дзеркальний двійник Алісії затремтів і зник, змахнувши на прощання тонкою рукою. Деякий час дівчина вдивлялася в чорнильний морок, що заполонив тріснуту раму, і їй уже здавалося, що нічого вона там не побачить.

Алісія нахилилася за свічкою, але в цю мить дзеркало заіскрилося, і вона побачила в ньому розкішний замок на скелі. Тріпотіли червоні прапори на вітру, і на білосніжному коні виїхав з воріт її суджений. Принцеса з усмішкою дивилася на стрункого красеня в мисливському костюмі, аж раптом увагу її привернула дівчина, що їхала на коні поруч із ним. Золотоволоса, блакитноока — вона була цілковитою протилежністю смаглявої чорнявої Алісії, дочки сонця і пустель. І те, яким поглядом дивився на дівчину її принц... Алісія одразу зрозуміла, що це кохання. Тут же серпанок закрив видіння, і морок хлинув із дзеркала, огортаючи туманом тендітну південну принцесу. Вона ж рішуче випросталася, зло блиснувши очима, — після побаченого спадкоємиця Королівства Вітрів знала, що заміж за північного лицаря поспішати не варто.

На ранок сіверяни від'їжджали на батьківщину, розчаровані й обурені — принцеса Вітрів відмовилася обирати серед них чоловіка, а старий король, її батько, рвав і метав — знову безглузде дівча відмовилось вийти заміж. Його терпець увірвався, і він зопалу крикнув доньці, що видасть її заміж за першого зустрічного — але це вже зовсім інша історія.