Едельвейс

- Принеси мені білі квіти, що ростуть на скелястому схилі біля кордонів мого Королівства, тоді я й вийду за тебе заміж! - Дзвінкий голос принцеси Едельвейс здався нещасному Арену подібним до грому. Вражений її словами, принц відсахнувся від трону, на якому сиділа, з погордою дивлячись на нього, прекрасна діва з срібними волоссям. Лід її синіх очей вогнем обпалив його душу. Дістати квіти з вершини скелі! Дістати з вершини, куди можуть потрапити тільки птахи... Але тиша тривала недовго.

- Я принесу те, що ти бажаєш, - покірно схилив голову принц, ховаючи розгублений погляд за пасмами світло-русявого волосся, що впали на обличчя. Поцілував край золотистої сукні принцеси й вибіг із тронної зали, щоб не чути її знущального сміху. І поки він мчав напівтемними галереями повз завмерлі в нішах статуї колишніх Королів Едейна, в його думках вихором проносилося все те, що він чув про примхливу Едельвейс - що вона самозакохана розпещена дівчина, що всі лицарі, які намагалися домогтися її серця, гинули на турнірах або відправлялися на край світу за помахом її руки... Але тут же він згадував про те, які чарівні в неї очі - волошково-блакитні, опушені найдовшими у світі віями, згадував, які дивовижні в неї губи, що ввібрали в себе світанкові промені, і які червоні троянди цвітуть на її ніжних щоках. І Арен знав - заради Едельвейс він готовий на все.

Цього ж дня гнідий кінь забрав його до скель на східному узбережжі - туди, де сходить сонце, туди, де цвітуть на вершинах чаклунські квіти, молочно-білі, як шкіра принцеси...

А Едельвейс повернулася до балів і полювання, до танців і пісень із фрейлінами. Днями безперервно кружляла у вихорі розваг принцеса, зовсім забувши про сміливого Арена, як до того забула про багатьох інших.

Але минула весна, а за нею літо, і ось уже вили над зеленими долинами Королівства осінні вітри, несучи ламке листя на північ. І дедалі сумнішою ставала Едельвейс, дедалі частіше виходила вона на найвищу вежу свого замку, щоб до сліз, до різі у втомлених очах виглядати - коли ж повернеться її принц? Куталася вона мерзлякувато в пурпурний плащ, підбитий горностаєм, смикала зав'язки біля горла, кусаючи до крові бліді губи. Більше не горіли вони яскраво-червоними пелюстками на мляво-сірому обличчі, що втратило всі свої барви. Згасала природа, і разом з нею згасала Едельвейс, яка усвідомила, що послала принца Арена на вірну загибель.

Більше ніхто не сватався до примхливої принцеси, і тягнулася за нею слава чорної вдовиці - всіх наречених згубила Едельвейс. Ніхто з них не повернувся в рідну домівку. Так і пролетіли листям на холодному вітру роки. Місячним світлом, тьмяним, неживим, світилося волосся принцеси, а вицвілі від сліз очі втратили всю свою небесну блакить... А білосніжні квіти, що ростуть на вершинах скелястих круч, відтоді називають едельвейсами. Дивно, чому не аренами?.. Це було б по справедливості.