Принцеса Чарсвіту

У старому замку, загубленому серед вересових пагорбів Англії, жила принцеса Ейрін. Була вона, як усі принцеси, вродлива собою і примхлива без міри. Любила Ейрін бали і полювання, тому пізньої осені, коли сезон розваг добігав кінця, принцеса завжди ставала сумна. Нудьгуючи вона тінню бродила коридорами і галереями свого замку, мріючи про прекрасного принца. Обплетені плющем і дикою трояндою колони байдуже дивилися їй услід, а мармурові статуї тьмяно світилися в напівтемряві, що панувала під високими склепіннями.

І ось одного разу, дощовим похмурим днем, коли сизі хмари кружляли хижими птахами над гострими шпилями білокам'яних веж, забрела принцеса в замкову кухню. Палало біля стіни вогнище, і жовтувато-вогняними метеликами сипалися з нього іскри. Ейрін попросила у кухарки теплого молока і, сівши за довгий стіл, почала розглядати все навколо. Пучки трав, вискоблені підлоги і безліч глиняного посуду, настільки незвичного для погляду, — кухня була затишною і дуже милою. Служниця піднесла глечик і кухоль, шанобливо вклонившись своїй пані. Ейрін подивилася крізь неї і навіть не подякувала за молоко. Очі кухарки спалахнули від злості — це була дочка мірошника, якій так і не вдалося колись стати королевою, і в серці своєму стара відьма досі носила образу.

— А чи не хочеш ти, мила принцесо, чарівного напою? Від нього щічки твої стануть ще красивішими, очі — яскравішими, шкіра — білішою, а волосся перетвориться на справжнє золото! — Відьма хитро примружилася, дивлячись на Ейрін з-під насуплених брів.

— Ах, звісно, хочу! — вигукнула принцеса і з нетерпінням стала чекати, поки кухарка приготує чарівний напій. Незабаром зілля було готове, і дочка мірошника простягнула Ейрін маленьку пляшечку, в якій золотистими іскрами спалахувало чарівне полум'я.

— Випий це, — сказала відьма, підступно посміхаючись.

Принцеса без тіні сумніву випила зілля і помчала з кухні, щоб помилуватися на себе у величезному срібному дзеркалі. Відьма надсадно розсміялася їй услід, скалячи жовті зуби. Невдячне дівчисько, для якого все життя було святом, скоро дізнається, як носити в серці заборонені бажання!..

Вихором промчала Ейрін переходами замку, злетіла птахою сходами до своєї вежі, і із завмиранням серця подивилась в дзеркало. Але з жахом відсахнулася, побачивши у віддзеркаленні бліду тінь із вогненно-золотою копицею волосся. Зілля чарівниці змінило Ейрін, і краса її стала мертва.

А у відчинене вікно в цю мить полилася чарівна пісня. Принцеса ніколи раніше не чула ці голоси — немов дзвіночки, вони розбивали нічну тишу і кликали за собою. І в цю мить Ейрін забула про все — про королівські бали, про прекрасного принца, про свої мрії. Нею оволоділо тільки одне бажання — танцювати в опівнічному лісі під цю чарівну пісню. І принцеса, накинувши на плечі плащ, кинулася геть із вежі. Вона квапливо спустилася сходами, ховаючись у нішах, щоб ніхто не зупинив її дорогою, і невдовзі вже була в яблуневому саду. Навіть не озирнувшись наостанок, Ейрін кинулася в ліс, чіпляючись спідницями за колючий підлісок. Вона поспішала на поклик жителів Чарсвіту і знала — ось справжнє свято! Ось де вона стане королевою!

З туману виплили тремтячі зеленуваті тіні й обвили плащ Ейрін травою, а в золото волосся вплели червоні троянди, потім дали їй м'який пояс із плюща й прикрасили черевики дорогоцінними застібками. І принцеса вступила в коло дівчат, що танцювали на галявині. Вони тягли до неї тонкі руки, сміялися і співали, виблискуючи фіалковими очима. Ейрін піддалася на чари лісових дів і закружляла з ними у вихорі часів.

...Принцеса Ейрін з'являється іноді на лісових стежках похмурим видіннями. Тремтячи, жовтіє останнє листя на голих гілках, і пташиний свист, що давно змінився осіннім спокоєм, не турбує тишу. Мисливці все рідше бувають у цій частині темнолісся — вони бояться Ейрін та її подруг. Адже в очах принцеси тепер відбивається блідий край небес, і західним полум'ям горять у темряві коси — нетутешня, похмура краса. Усе, що гріло її, усе, що теплим полум'ям палало в її серці, — зійшло попелом, розвіялося серед вересових пагорбів.