Принцеса вовчиця

Темні локони сплуталися і постійно падали на обличчя. Ангеліна, підібравши довгі спідниці, пошматовані й брудні, похмуро дивилася з пагорба на ліси, що розкинулися перед нею. Так, з вікон вежі світ навколо здавався їй іншим — крони дерев приховували колючий підлісок і гниючі стовбури старих дерев, а стежки здавалися широкими і цілком зручними для подорожей. Хто ж міг знати, що насправді все інакше? Ангеліна відкинула пасмо волосся, що лоскотало щоку і, зітхнувши, стала спускатися з пагорба. Шлях затягнувся, стежка, виляючи, зникла в кущах густого терну, і юній леді довелося продиратися крізь високу траву по похмурому лісі, кінця-краю якому не було видно.

Якби хтось на початку її шляху запитав Ангеліну, що вона робить у лісі, чому втекла із замку, де розмірено й неквапливо плинуло її розкішне життя, вона б, піднявши носик, гордовито відповіла, що не бажає виходити заміж за Аларіка, принца Забутих Королівств. А тепер златокудрий принц уже не здавався їй таким огидним. Тепер Ангеліна ненавиділа ліс. Вона ненавиділа крики нічних птахів і зловісний шелест вітру вгорі, ненавиділа колючий підлісок, що сколов їй ноги й порвав сукню, ненавиділа ягоди й коріння, якими тамувала голод ось уже кілька днів, ненавиділа закляклі стовбури ільмів і дубів...

Сил іти кудись більше не було. Розмазуючи сльози по брудному обличчю, Ангеліна сиділа на поваленому стовбурі якогось дерева і тремтіла від страху. Їй здавалося, що будь-якої миті хтось вийде з-за пишних кущів шипшини і кинеться на неї. Страх заповзав мурашками під сукню, збивав дихання і змушував шалено битися серце. Страх дивився на неї з-за кожного дерева, наближався до неї вовчим виттям...

* * *

Вовк підбіг до галявини, на якій сиділа гостя його чарівного лісу. Вона плакала, і він відчував її паніку та жах. Одним потужним стрибком перемахнув він через дівчину і повернувся до неї, виляючи хвостом. Вона не закричала, не схопилася, щоб утекти, а просто дивилася в його жовто-зелені очі зацькованим самотнім поглядом.

— Ну ось і закінчилася моя подорож, — прошепотіла вона й заплющила очі, щоб не бачити, як звір кинеться на неї.

Але вовк лише утробно гаркнув і приліг на траву поруч зі своєю гостею. Шкода, що він не вміє розмовляти. Шкода, що вона злякалася...

...Чорнолісся шелестіло листям на викривлених стовбурах стародавніх дерев, а поруч із величезним чорним вовком лежала, притулившись до нього, тендітна дівчина. Її подорож тільки починалася...