Повелителька Гори

В острівній країні іскристих на сонці льодів, серед чорних скель, укритих шаллю ажурних хуртовин, народжуються колючі й холодні, як пориви північного вітру, казки. Присядь біля вогню, втомлений подорожній, простягни замерзлі руки до багряно-жовтої квітки, що розпускається на полінах. Та розкажи, мій скальде, легенду про ту, яка народжується вранці разом із блідою зорею на прозоро-крижаних небесах. Про ту, яка співає у височині дзвінкі пісні з волоцюгою-вітром. Про ту, чиї очі вмістили в себе талі води високогірних озер. Ту, що оберігає свій край від біди та печалі. Про володарку Гори, принцесу Фьялконан.

У зелених долинах диміли прозорі струмки, а в палаці зі снігу та срібла, чиїми стінами зміївся витончений візерунок, цвіла північною квіткою принцеса Фьялконан — обличчя мов сніг біле, в очах — море крижане, вуста — блідо-рожеві, наче зоря над пустками, подих її — вітер, який несе хуртовини. Багато женихів, царствених і багатих, приїжджали сватати красуню, та тільки ніхто не милий їй був, та й боялася залишати рідну землю Фьялконан.

Любила вона гуляти на самоті по узбережжю фіордів, милуючись штормовим морем, скелястими останцями і величезними валунами, що розкидали тут багато століть тому велетні. Давно покинули вони цей край, а страх у серцях людей все ще живий був, і боялися приходу зими піддані принцеси Фьялконан.

Але коли розквітала весна в долині Торсмьорк, коли яскраві квіти тягнулися до сонця, коли вітри несли не холод, а аромати квітів, усі страхи зникали, ніби танули під теплими променями-стрілами, що падали з усміхнених людям небес. І хотіла Фьялконан, щоб завжди панувала радість у її королівстві, щоб несла зимова пітьма людям снігопади, але не жах беззоряної ночі. Не любили люди Йоль — ховалися від нього, бігли в страху, захищали себе омелою та сосною. І розуміла принцеса — обов'язок її не вбрання міняти й на балах танцювати, не нареченого шукати, а придумати, як народ свій врятувати від злих духів найдовшої ночі.

І ось одного разу з'явився до палацу змучений мандрівник у пошарпаному плащі, з лютнею в руках, та піснями дзвінкими на губах. Зустріла гостя свого Фьялконан — у синій сукні, прикрашеній білим візерунком, які мороз малює на вікнах узимку, а в сніжному волоссі алмази виблискували, перлинні нитки вилися. Прекрасна була Фьялконан, немов сама зима з'явилася в бенкетний зал. Пригощала принцеса мандрівника бреннівіном із картоплі й кминового насіння, ароматною бараниною та запеченою на вугіллі тріскою. Слухала пісні його хуртовинні, дивилася в очі вогняні. Солодко пахло хвоєю та тріщали поліна у вогнищі. Зачарувалася мандрівником Фьялконан, дика краса півночі. І залишився скальд у чертогах її, щоб тішити повелительку півночі казками своїми. Завдяки пісням і сагам його зрозуміла Фьялконан, чого їй насправді хочеться, у чому полягає її призначення. Зрозуміла і як людям допомогти.

Так і не вибрала нареченого горда й непохитна красуня, не наважилася залишити свої острови й долини, не наважилася залишити людей своїх наодинці з ніччю зимовою студеною. І стала символом цього суворого краю, стала вітром над фіордами. Стала піснею хуртовини і вогнем у вогнищі, блакитним туманом і білим птахом у височині. Стала базальтовими скелями і пінним морем біля їхнього підніжжя. Стала... Ісландією.

***** Повелителька гори (Фьялконан) (Fjallkonan) — жіноче уособлення (національна персоніфікація) Ісландії. В образі Повелительки гори відображено глибоко вкорінене бажання ісландців бути незалежною нацією.