Чарівні птахи

На Шотландському нагір'ї здавна існує звичай: коли дитину віднімуть від грудей і вперше дадуть їй пити з посудини, цією посудиною має бути череп ворона. Тоді дитина, за повір'ям, розумітиме мову всіх птахів підмісячного світу.

Давним-давно жив у замку на кручі вождь одного могутнього клану. Був Аларік  гордовитим, а честь свою цінував понад усе в житті. І ось коли його маленького сина Шеймуса забрали від материнських грудей і вперше мали напоїти коров'ячим молоком, горець велів налити молоко в череп ворона.

І збулося давнє пророцтво — став хлопчик розуміти пташину мову, але не принесло це його батькові щастя. Правду кажуть — можна спробувати дізнатися свою долю, адже написана вона від народження велетнями на стародавніх скелястих доленосних горах, але чи варто читати все й одразу? Чи не обернуться ці спроби горем?..

Коли Шеймус підріс і став гарним ставним юнаком, батько часто розпитував його, про що розповідають птахи.

— Пташки розповідають мені про теплі краї, куди вони відлітають, коли ми тут взимку тремтимо від холоду в своїх замках, що продуваються всіма вітрами. Розповідають вони і про безмежний блакитний океан — спокійний, тихий, схожий на дзеркало, він не кидає з люттю на берег величезні сірі хвилі, як наше північне море...

Але одного чорного дня сталося так, що гнів старого вождя звернувся на сина і змусив юнака в скорботі покинути улюблену ним батьківщину. Довелося йому залишити скелясті кручі, що стрімко зриваються в море, квітучі долини з струмками, що б'ють з-під коріння стародавніх дерев, довелося залишити туманні пагорби, вкриті бузковим вересом, і ніжно коханих рідних і близьких.

Того фатального вечора він прислужував батькові за бенкетним столом, заставленим різними стравами. І ось старий задумливо запитав:

— Скажи, сину мій, про що сьогодні співають шпаки?

Шеймус опустив очі вниз і тихо відповів:

— Я б тобі сказав, батьку, та боюся, що ти розсердишся. Не всі слова потрібно вимовляти вголос.

Вождь продовжував допитуватися, і син його все йому розповів:

— Шпаки кажуть про те, що коли-небудь ми з тобою поміняємося місцями: ти, батьку, будеш мені прислужувати за цим столом.

Гнів охопив гордовитого вождя.

— Зрадник! — крикнув старий і жбурнув об підлогу свій срібний кубок і зкинув їжу зі столу в припадку шаленої люті. — Іди з мого дому! Не син ти мені більше!

І як не переконував Шеймус батька у своїй синівській любові та вірності, але слово вождя — закон, і довелося юнакові залишити рідну домівку і всіх, кого він любив.

Чарівний дар — уміння розмовляти з птахами їхньою мовою, — виручав юнака під час його мандрів. Крім того, Шеймус був чесний, хоробрий і сміливий, і всі, з ким би не зіштовхувало його життя, гідно оцінювали героя. Минуло не так багато часу, і вигнанець став шанованим і багатим вождем одного з кланів Шетландських островів, одружившись з єдиною донькою тамтешнього правителя. Але туга за батьківщиною продовжувала сидіти колючою занозою в хороброму серці. Юна дружина бачила, як страждає Шеймус, і вмовила його спорядити корабель для подорожі до рідних його берегів.

Чорний і похмурий, стояв замок над морем, а море пінилося і з ревом билося об прибережні скелі, і коли гарний вождь з молодою дружиною приплив до рідних берегів, батько його вийшов на кручу подивитися, що за іноземець прибув у їхню країну. Але вождь не впізнав в ошатному чужинці рідного сина і обійшовся з ним, як з заморським гостем.

А за звичаєм тих часів господар будинку мав сам прислуговувати за столом почесному гостю. Шеймуса посадили за головний стіл у бенкетному залі, і старий вождь приніс йому вина у високому срібному кубку, прикрашеному перламутром і перлами. Старий став перед сином на одне коліно і простягнув кубок з вином, і тут Шеймус вигукнув:

— Батьку, невже ти мене не впізнав? Адже я твій син-вигнанець! Ти в гніві вигнав мене з дому, коли почув недобре пророцтво птахів. Тепер їхнє пророцтво здійснилося: ти прислуговуєш мені за своїм власним столом. Але як бачиш, я залишився тобі вірним. Батьку, прийми мене як сина! Я знову присягаюся тобі в любові та вірності!

І нещасний старий, який давно пошкодував про те, що вигнав спадкоємця, притиснув до грудей свого Шеймуса, він скучив за синівською любов'ю.