Віддана дружина

За синіми горами, що снігами вкриті, ніби ковдрою пуховою, є долина одна чарівна. Казали, там і квіти солодше пахнуть, і трава зеленіша, і вітер дзвінкіше співає. А ще — живуть там діви краси неземної, і нема миліших за них, очі їх – немов дорогоцінні камені сяють, волосся – немов золото чи срібло. Жодна діва в жодному селищі не може з чарівницями тими зрівнятися. Але не кожному вони показуються — не довіряють людям. І неспроста — люди обманюють, люди злі й жадібні, і завжди їм усього мало.

Але ось почув про долину чарівну і дів прекрасних принц Сітарам, сказав батькові — нікого в дружини не візьму, піду наречену шукати серед пері. Хоч як гнівався цар, а не зміг переконати сина. Осідлав той коня, вирушив у дорогу.

Багато часу минуло, не одне селище принц Сітарам оминув — скрізь бачив дів красивих, а тільки мріяв побачити чарівниць.

А в долині тій споконвіку Джія жила — шкіра її мідна, волосся — чорне як онікси, очі сині — не очі, топази, і вбрання її самоцвітами оздоблене, ниткою золотою вишите, в жодної принцеси таких шальвар нема та покривала красивого — а тканина така тонка й ніжна, що крізь перстень пропустити можна її. Але нудно було Джії з сестрами-пері жити, давно мріяла про великий світ, про те, щоб долину свою покинути. Казала їй мати — якщо покинеш нас, умить позбудешся чарівництва, станеш смертною. Але не лякало це Джію.

І тільки-но побачила вона принца Сітарамі, як сама йому назустріч вийшла, нагодувала-напоїла, і, нехтуючи материнськими прокльонами, поїхала до палацу його. Стала Джійя простою дівчиною, чар позбувшись, а принцу своєму так говорила — якщо засумніваєшся в мені і коханні моєму, в ту мить зникну. Присягався принц Сітарам, що ніколи не зрадить кохання своє і другу дружину в покої не введе.

Але минуло кілька зим, набридла дружина принцу, та й чар позбувшись, стала вона звичайною дівою — хоч і все ще прекрасна була. І настав день, коли ввів у свої покої він другу дружину — дівчину з одного гірського селища. Образилася Джія, дорікнула чоловікові. Каже — обіцяв ти мене лише любити, я заради тебе від матері й сестер, від чарівництва відмовилася. Розсміявся лише принц Сітарам і поїхав на полювання, нічого не сказавши.

А дружина його кинулася геть із палацу — довгий був її шлях до рідної долини, та все ж дісталася. Вирішила — нехай і без чар, зате жити буду з тими, хто любить мене.

Так принц Сітарам втратив дружину свою першу, кохану. Пожалів потім — та пізно було.