"Гензель і Гретель"

Сутінки згущувалися за малесеньким віконцем, а в старій хатині горіло вогнище. Поліна жадібно пожирало полум'я, і здавалося — тільки-но догорить воно, як пітьма хлине, плеснеться каламутною озерною водою, потягне в хащі, звідки ніколи не повернутися до людей.

— Брате... — тихий шепіт — надривний і переляканий. — Брате, поки сплять усі, підемо? Ти чув, хочуть звести нас. Страшно мені, брате...

— Куди йти? Ліс кругом — моторошно. Вовки розірвуть.

— Краще звірі дикі, ніж мати рідна... Підемо, брате.

Тихо скрипнули двері, і дві маленькі тіні вислизнули за поріг. Хата, поросла мохом, чорніла у ночі, здавалася гробницею, де смерть простягала кістляві руки до дітей. Взявшись за руки, брат із сестрою кинулися тікати геть — у темряву, в дику гущавину, аби від злої рідні сховатися. Підслухали діти вранці — вбити їх хочуть, бо голод у селі. І хоч лякав ліс дикий — а все ж ножі гострі сильніше лякали.

Вилася стежка... Травою заросла, вузька, йти слід у слід доводилося. Високі папороті, чорні гілки над головою, вузлувате коріння, що здавалося пальцями старої відьми. Ухає пугач, виття вовче несеться.

— Сестро, руку тримай, не відпускай...

— Не відпущу... — Голос надломлений, чужий, ніби не його це Гретель.

— Куди ведеш ти мене? — Хлопчик холод відчуває моторошний, ніби не сестри це рука.

— Хотів утекти, то мовчи! — шипить та, кого він не знає.

— Що з тобою, Гретель?

— Тихххо-о-о-о...

На шляху галявина, місячним світлом залита, будиночок дерев'яний, у землю врослий, огорожа — а на кілках черепи кінські. Згинає вітер гілки осики, і тремтить вона, ніби від страху. І Генезель тремтить. Бачить, не сестра його за руку тримає — інший хтось, інший. Очі зеленими стали, як трава травнева, хоча колись небо в них відбивалося, волосся побіліло, наче снігом притрушене, а шкіра — крижана. Вирвав руку хлопчик, але бігти нікуди — на шляху дерева встали, не обійти їх.

— Ходімо... — схопила та, що сестрою була. Тягне до будиночка. А руки все холодніші.

Відчинилися двері зі скрипом моторошним. Каркнув ворон у темряві.

А в кімнатці — стіл накритий. Їжі там багато, солодощів усіляких, і чайник порцеляновий, чашечки приготовлені.

— Їшшшш... — штовхнула в спину та, що сестрою була.

І зачинилися двері.

І обійняла темрява хлопчика.