Відьмарка

Татусь завжди Славочці пророкував нареченого видного, може, князя навіть — а що, чим донька його не гарна для князя? Обличчям біла, статтю струнка та пишна, волосся золоте, як то модно нині. І посаг він дає за нею гарний — три заводики, шахти та рудники, села богаті... Та тільки Велеслава вродилася примхливою без міри — сидить біля віконця, у шовк-атлас одягнувшись, хусточкою груди прикриє та мріє. А про що мрії дівочі, того таткові знати не треба. За думи ці в монастир потрапити можна — гріхи буде Славочка довго замолювати. До того ж який монастир відмовиться від заводиків із селами, а їх татусь подарує церкві за справу велику та богоугодну.

...А мріяла Велеслава про те, щоб самій заводиками своїми управляти — та тільки нічого вигадати не могла, бо наречені всі, як на підбір, були зовсім негарні та занадто пихаті. З такими буде Славочка сидіти фрейліною при цариці, носа до заводиків не підставляючи — а самі наречені ці швидко придане її по європах спустять, на водах закордонних. Тому й сумно було Славочці, вже й зморшки на лобі її з'явилися, і роки пустилися навскач табуном лихим, а немає гарного нареченого. Татусь днесь розлютився — грить, не знайдеш нареченого до літа, підеш за того, хто першим посватається. А погрози свої татусь виконував — матінка досі плаче за гарнітуром сапфіровим, котрий татусь давно погрожував на монастир віддати, якщо сама не вибере матінка чогось на пожертву. Віддав, не шкодуючи віддав. Ось так само і Славочку віддасть!..

...І зітхнула вона, на сад дивлячись. Як знайти такого чоловіка, який дозволить їй справами займатися? Та й де його шукати? Не за прикажчика ж заміж іти? Довго зітхала Славочка, аж поки не побачила Нюрку в саду — дівку з Каменя-Гор привезли, кажуть, що відає вона. Чаклунка. Мовляв, за те й виділили її увагою панською та в сам Петербург привезли — щоб вона, значить, таткові в справах допомагала. Кажуть ще, брехню вона чула та розпізнавала — тому хотів татко її компаньйонкою матінці зробити, щоб, значить, міг він її в салони водити, показувати тих, із ким справи в нього... якщо побачить негідника, скаже — з тим-то, пан, справи не май.

Пішла Славочка в сад, не навтішаючись, що думка така їй прийшла. І як вона раніше збагнути не могла, що дівка ця допомогти може?

— Що зволите? — Нюрка недобро на панночку зиркнула, не поклонившись навіть.

Стерпіла Славочка — не можна їй сваритися зі знахаркою в жодному разі. Зняла брошку бурштинову, простягнула дівці.

— Підкажеш, як бути мені із заміжжям, ще кольє віддам смарагдове.

— Чому ж не підказати... підкажу. — Нюрка брошку взяла, посміхнулася хитренько. — Можу тобі наговір один зробити — після того за кого хочеш, за того й виходь. Будь-хто слухатиметься тебе та виконуватиме все, чого забажаєш.

— Звідки знаєш, що мені треба?

— Про те всі знають, що тільки заводами та рудниками цікаво тобі перейматися. А до балів та виїздів і діла немає. Тому й женихи цураються — кому така дружина потрібна? Але неважливо все те, панночко... у повний місяць корінь викопайте дурман-трави, та тільки косу розплетіть. За цим настій вам зроблю один — і от якщо будете комусь підливати його, той робити стане, що велено.

Славочка подивилася на Нюрку уважно — чи не ллє гадина такого настою таткові? Притягнув дівку сюди селянську, в шовки вбрав, матінці перечити став... Невже й справді зачарувала?

— Принесу я кореня, принесу...

А сама подумала, якщо буде в неї такий настій, то й татуся врятувати можна буде — наказати відіслати чаклунку назад у гори, і все...

Розвернулася Славочка й поважно так до хати покрокувала, а Нюрка з посмішкою їй услід дивилася... забула панночка, що читає брехню вона, ох, забула. Заслати, значить, її захотіла? Ну, ні, панночко, не вийде в тебе... І захихотіла Нюрка та кулак услід Славочці показала. Буде тобі зілля, буде... Почекай лише...