Старий будинок

Старий будинок за яром приховували зарості шипшини — настала пізня осінь, і ягоди червоніли в тумані, що наповзв на вищерблені стіни. Перекошений паркан, ворота, які висять на одній петлі, вкриті іржею, перевиті сухими стеблами дикого винограду... усе прийшло тут у запустіння відтоді, як місіс Мелвілл покинула містечко. Кажуть, стара ця колись займалася окультизмом, ось і проклятий її будинок — навіть начебто бачили в ньому в повний місяць привидів. Реготали вони, пили ром і танцювали на зарослій галявині під скрипучі звуки старого патефона. Самі собою нібито розгойдувалися гойдалки на веранді, і тупіт ніг було чути в темряві, що саваном упала на місто.

Боялися люди наближатися до старого будинку, навіть за яр без потреби намагалися не ходити. Тільки допитливі хлопчаки раз у раз потайки пробиралися на задній двір і зі сміхом гасали там, лякаючи ворон. Цього пізньоосіннього вечора, напередодні Дня Всіх Святих, Джиммі й Томмі (не-розлий-вода — говорили про них) вирішили не зраджувати своїй традиції ходити на це свято до занедбаного будинку місіс Мелвілл. Раніше вони нікого не зустрічали, але це не означало, що в будинку нікого немає.

— Відьма вона була! Кажу тобі — відьма! — Джиммі ніс величезний гарбуз, з вирізаними в ньому дірками для очей і рота, щоб вийшла моторошна пика. — І зараз, у найтемнішу ніч року, всі ті, кого вона замучила, танцюватимуть на галявині.

— Ти не боїшся? Мені ось анітрохи не страшно! — Незважаючи на своє хвастощі, Томмі озирався на всі боки, здригаючись від кожного звуку — птах сяде на гілку дерева, хитнувши її з тихим шелестом, вітер пожене по стежці листя, шурхіт пролунає в придорожніх кущах... Сутінки густішали, ставало прохолодніше, і хлопчик застебнув курточку, сховавши руки в кишені. Він був радий, що не йому тягти гарбуза — той лякав, але Томмі не хотів, щоб друг здогадався і про це.

— Якщо принести до порога підношення, то нас точно приймуть у Коло Тіней! — відгукнувся друг, прискорюючи крок. — Ходімо швидше, поки ще є час. Якщо батьки помітять, що ми пішли, то такого отримаємо!

Незабаром хлопчаки побачили чорну прірву яру. Зарослий ліщиною, він був таємничою межею між світами — примарним і справжнім. Здавалося, тільки-но перейдеш цю межу, то одразу потрапиш у царство привидів і мерців.

— А ще я чув, що раніше тут був цвинтар — ще коли індіанці тут жили, — захекавшись, Томмі ледь не скотився по сухій траві. Вчепившись у якусь гілку, він шумно дихав — йому здавалося, що зараз шию собі скрутить.

— Це все брешуть, — відмахнувся Джиммі, зручніше перехопивши гарбуз. — Ходімо швидше.

Невдовзі яр залишився позаду, і в місячному світлі з'явився старий будинок — він був наче чудовисько, що спить, оповите туманами й пагонами дикого плюща. Червоне різьблене листя здавалося залитим кров'ю, а ворота тихо скрипіли, хитаючись під поривами вітру.

Джиммі першим ступив на стежинку, раніше оточену клумбами й персиковими деревами. Зараз клумби заросли бур'янистою травою, а від дерев залишилися тільки пеньки. Вони, ніби зуби старої відьми, стирчали з жовтої трави, і здавалося, що зараз схоплять, вкусять... Джиммі теж було страшно, але він хоробро тримався, несучи гарбуз до похилого ґанку. На веранді стояв старий шезлонг — і тільки-но хлопчик наблизився, на ньому з'явилася дівчина — руда, з розсипом веснянок на худому обличчі, з чорними як ніч очима, у такій самій чорній сукні й гольфах, у важких черевиках... і вона здавалася ученицею середньої школи довоєнних часів.

— Привіт! — дзвінко сказала вона, встаючи. — Дженні, йди сюди! У нас гості!

Відчинилися двері, і на порозі з'явилася інша дівчина — точна копія першої, тільки волосся її було каштанове, а очі — сині.

— Пограємо? — примружилася вона, склавши руки на грудях.

— Скажи, Томасе, що ти бачив тієї ночі біля будинку місіс Мелвілл? — Поліцейський знову і знову ставив це запитання, але відповіддю йому було похмуре мовчання — після зникнення свого найкращого друга, Джиммі Лоуренса, хлопчик, як казали, злетів з котушок. Але протокол є протокол — і рейнжер був терплячий.

А Томмі бачив тільки дівчаток у чорному, які забирали Джиммі в старий будинок. Наступного Гелловіна він обов'язково піде туди і врятує свого друга. А може, і дівчат врятує — вони ж не винні, що стали примарами.