Корабель-примара

В одному приморському містечку, що розкинулося на скелях і на береговій смузі, жив рибалка на ім'я Ноель, був він самотній, осиротів рано, а братів чи сестер у нього й не було. Будиночок його з очеретяним дахом і глиняними стінами тулився біля самотньої скелі, що виступає в море, жив Ноель бідно, але був сміливим і вмів мріяти. В порт іноді приходили кораблі з далеких країн, але надовго не затримувалися — перли й корали заберуть та йдуть собі далі. Мріяв юнак з дитинства поплисти на одному з таких кораблів у далекі країни, моряком хотів стати, але чомусь не брали його навіть юнгою. Худорлявий та слабенький був Ноель — здавалося, не впорається він із важкою роботою на кораблі. І засмучувався через те юнак, хоч і розумів — мабуть, доля його береже, адже багато кораблів пропадало в найближчих водах, тому й нечасто заходили вони в порт.

Але ось одного разу збулася мрія Ноеля, і пішов він проти долі — один капітан залишився без юнги, і не зміг нікого знайти на його місце, а відпливати терміново потрібно було. Почув про те юнак, тут же прибіг до вітрильника, проситися почав на службу. Сумнівався капітан, але робити нічого — на безриб'ї, як то кажуть... Взяли Ноеля на корабель, сподіваючись, що так-сяк та й впорається він з обов'язками.

Відплив корабель, і спочатку все добре було — але на третій день подорожі почався сильний шторм, кидало вітрильник, як тріску, хвилі величезні псами пінними на палубу обрушувалися, шквальний вітер зламав щоглу, і здавалося — не врятуватися нікому. Уже й змирився з долею своєю Ноель, як раптом накрила його водою, а як відхлинула хвиля, побачив юнак, що вщух шторм, а сам він перебуває на судні з чорними вітрилами, а над ним старий схилився з довгою білою бородою, в халаті дивовижному з візерунком зі співочих птахів і квітів. Щось запитав старий, та не зрозумів його Ноель — не знав він цієї мови. Озирнувся — а навколо ще люди, і всі дивні, старі, зі зморшкуватою шкірою, і теж у халатах. Та невдовзі — ще одна дивина — дідугани почали своїми справами займатися, а на юнака перестали увагу звертати, наче б він став невидимкою. І скільки Ноель не ходив палубою, намагаючись заговорити з кимось або жестами пояснити, що з ним трапилося, — ніхто не дивився на нього навіть, немов і не було його.

Не відразу зрозумів Ноель, що корабель цей — привид. Мабуть, і сам він загинув у шторм, тому й опинився на палубі серед дідуганів. Надвечір, коли юнак замерз від холодного вітру, помітив він, що палуба водоростями заросла, піском її занесло і дрібними мушлями, а вітрила перетворилися на лахміття. Старі ж — скелетами стали. Приготувався Ноель до пекла — куди ще могло йти це судно?

Але не було кінця поневірянням — день у день борознило прокляте судно моря, і бродили примарами тіні капітана і моряків. Незабаром і Ноель став схожий на одну з таких тіней — виснажений він був, змарнів, але голод незабаром перестав його мучити, наче він не був більше людиною.

Кажуть, і зараз можна зустріти прокляте судно, і серед привидів — Ноеля, який забув про те, хто він і куди йде цей корабель.