Морський король

Морський король

Кажуть, у дзеркалі морів можна побачити свою долю, життя все побачити — от і шукають чаклунство це і на дні океану, і в пісках прибережних... Багато мисливців було пізнати себе, зазирнувши до лабіринту віддзеркалень — та все ж, кажуть, не всі змогли назад повернутися. Затягнуло смерчем, бурею штормовою змило — і залишилися в дзеркалі тіні тих, хто колись намагався зв'язати себе ниткою поглядів зі світом іншим. І ще кажуть — небезпечно дивитися за виворіт світів, заморочать тіні минулих років, усі ті, хто замкнений у дзеркалі, зачарують, свою волю втратиш...

...Сіерра, донька рибалки, весела була й прекрасна, коси її золотом плавленим горіли, в очах — синь океанська була, шкіра біла, як піна на гребнях хвиль. Але вдачею буйною і штормовою нагородила її доля, примхлива була прекрасна Сіерра. Багато женихів з дарами дорогоцінними до хатини батька її приходили — хто мушлі перламутрові ніс, хто перли з чудовими коралами, хто парчу з шовками візерунчастими — але всім відмовила дочка рибалки. Мріяла вона потай про короля морського — того, хто з дельфінами в морі плаває, хто кораблі топить, хто бурю викликає криком своїм... Приходила на берег Сіерра, плакала гірко, і сльози її вистигали на холодному вітру, на крижинки перетворюючись. З тонким дзенькотом падали на каміння, на крихту снігову розбиваючись, і злизувало хвилею море зледенілі сльози Сіерри, і несло в темні глибини свої... Та не всі сльозинки розбивалися — деякі зростками кристалів чудових розквітали у хвилях синіх, ніби квіти прозоро-крижані.

...І одного разу в палаці морського короля з'явилися дари з узбережжя з камінням дивовижним — на кришталь були вони схожі, наче лілія з кварцу або хризоліту розквітала на долоні повелителя глибин. І стало йому цікаво — звідки принесло море камені ці чарівні. Холодні були вони, але все ж ніби вогнем палили. Відправив він гонців у всі краї, і незабаром принесли королю звістку — живе в глибинці, на скелястому березі північному, дівчина прекрасна. І шукає дівчина собі іншу долю — таких дзеркало чарівне любить. І з усього видно, що дочка рибалки зможе втриматися у світі цьому, не зісковзне примарною тінню в морок віддзеркалень — духом вона сильна.

І на заході сонця холодному, коли Сіерра знову на березі сиділа, тужачи за нездійсненим, викинули хвилі до ніг її дзеркало в рамі срібній, перлами та коралами прикрашеній. І віддзеркалило дзеркало воно морське — з хвостом риб'ячим, лускою палаючою, з волоссям зеленим — і сіткою обліпило воно тіло чудовиська... А очі — смарагдові, немов осколки скла блищать. І сміється чудовисько, б'є хвостом по воді, і розходяться хвилі, і змітає штормовою хвилею село Сіерри. Злякалася дівчина, а все ж погляду відвести не може, зачарувало її видіння...

Поки блукала лабіринтом віддзеркалень дочка рибалки, на березі юнак з'явився — ставний, широкоплечий, із синіми очима морськими, з білим, як піна морська, волоссям, був він красивий і грізний. У руках із пальцями перетинчастими тримав він тризуб, символ влади своєї. І замовк вітер, і стихли хвилі...

...Кажуть, відтоді ніхто більше не наважувався в дзеркало чарівне дивитися — збулося все, що Сіерра побачила. Зовсім збожеволіла вона, коли морською володаркою стала, бурі та шторми полюбила, миліше всього їй свист вітру став, а стогони людські слух пестили.

Чи пошкодував морський цар про те, що забрав доньку рибалки у свої володіння та владою наділив? Про те невідомо... Але дзеркало відтоді заховано в глибині морів — так, що ніхто його більше не знайде.