Прокляття

В одному королівстві правив злий король на прізвисько Дагоберт Похмурий. Був він шрамами посічений, сивий та страшний — у давній війні з драконами постраждав король, і хоч був ще молодий, але після ночі, проведеної на полі бою, попіл вкрив його волосся. Було в короля дві доньки — різні, як сонце й місяць, були вони. Одна розквітала на радість людям, світло краси своєї світові даруючи, друга ж обличчя під густими вуалями ховала, бо була вона жаска, немов дракон. Подейкували, прокляли короля і рід його під час тієї давньої війни, а королева якраз дитя носила. Померла від горя нещасна, коли дочку їй повитуха показала. Обличчя в дівчинки було зміїною шкірою вкрите, очі жовтими вогнями в темряві світилися...

Змирився король не відразу — спочатку чародіїв кликав до двору, алхіміків і волхвів. Та все обманщики траплялися йому та шарлатани. Обіцяли прокляття зняти — та тільки так само потворною залишилася молодша дочка короля. Минали роки, звик він до зміїної шкіри її, до очей золотистих зі зіницями чорними, звик до голосу — такий тихий він був, ніби змія шипить. Але все ж боявся король бентежити підданих своїх, тому наказав дочці ховати обличчя під вуалями і покривалами. Не сміла ослухатися принцеса — та й сама розуміла, що відрізняється вона від людей у королівстві. Плакала щоночі, богів просила позбавити її прокляття, і не залишилися глухі вони до благань нещасної дівчини.

Було видіння у принцеси — коли полюбить її хтось, так і зійде шкіра зміїна. Але не просто людиною має бути наречений той — в його жилах повинна була бути кров драконів. Тільки примиренням двох народів можна прокляття зняти. Але хіба ж пробачать її батька, рід її, ті, хто у війні постраждали? Рід драконів винищений майже був, рукою батька її винищений.

Але все ж розповіла принцеса королю Дагоберту Похмурому про своє видіння. А потім розплакалася і в покої втекла — не могла винести туги в його погляді. Тільки сестра приходила до неї — слуги боятися стали. Мовляв, відтоді, як дізналася вона, що можна прокляття зняти, геть збожеволіла, ридає, шипить, змією на всіх кидається, хто не підійде. От старша королівська дочка єдина й ходила до неї — розмовляла, втішала, годувала.

Йшли далі роки, старшу дочку короля засватали вже, готувалися всі до весілля, стали до двору гості прибувати. З найвіддаленіших земель приїжджали вельможі й барони, і всі дари везли дорогоцінні — хутра, каміння самоцвітне, срібло й золото. Один гість непроханим з'явився в грозовий вечір, коли блискавки підпалювали чорне осіннє небо і дике полювання поспішало забрати прокляті душі, що встали на його шляху.

Вклонився королю і дочкам його гість таємничий. Не знав він, що вперше за багато днів молодша принцеса покинула покої свої. Стояла вона праворуч від короля Дагоберта, кутаючись у червоний плащ із горностаєвим підбоєм, і густа вуаль ховала її обличчя та шию. Але не могла погляду свого зміїного відірвати вона від гостя. Щось було в ньому, що вабило її, кликало її, і втрачала глузд проклята принцеса, боялась, що не зможе поклику цьому опиратися, що кинеться на незнайомця, благаючи полюбити її.

— Чув я, королю, що є в тебе ще одна дочка, — говорив тим часом гість, — і хоч свято буде на честь старшої, хотів би я побачити молодшу — обіцяю я, що одружуся з нею, якщо сподобається вона мені, а рід мій старий, і тече в жилах моїх королівська кров.

Одне приховав незнайомець — що кров та драконових володарів. Міг він знову ставати сильним звіром, лише якщо знайде кохання своє справжнє — так передбачено було.

І згадала видіння своє молодша дочка короля, уперше не злякалася поглядів чужих — зірвала з лиця вуаль, кинула під ноги гостеві. У відблисках блискавок здалося на мить — величезна змія в плащ закуталася і дивиться на юнака, ніби вбити хоче.

Відступив на крок назад спадкоємець драконів, і тут же в клубах диму тіло його затремтіло, перетворився він на звіра крилатого — збулося передбачене.

А проклята дочка короля Дагоберто кинулася до дракона, обійняла його, і тут же обличчя її стало біліше снігу, а очі — променистими топазами синіми засяяли.

Зіграли того року два весілля в замку королівському, пробачив король драконів його і весь рід людський — заради нареченої своєї пробачив.