РУСАЛЧИНА СОПІЛКА

РУСАЛЧИНА СОПІЛКА

На свята зелені русалки та мавки по луках та берегах річечок пустують-бавляться. Про те всі знають. І донька мірошника, Марічка, в інші роки з подружками своїми і близько до води підходити боялася — вінки з трав дівчата плели, по воді їх пускали, але лише в той день літа, коли вже ховалися русалки в своїх баламутах. Старі люди так говорили — нечисті, ті що заложні мерці, в ці дні з нави виходять, мертвяки залоскочать, потягнуть до себе у пітьму, і ніколи не знайдеш потім шляху додому.

Але млин батечки і хата його житлова на закруті річки стояли, і не раз чула Марічка, як русалки дзвінко регочать й хлюпочуться під вікнами, кличуть її вийти до місточків, що над водою мулистою височіють. І таке сильне було закликання нечисті, так вабило воно вийти у вечірню зорю до річки, що доводилося інколи Марічці сіль та трави чародійські під вікнами розсипати, замовляння шепотіти, щоб не зачаруватися піснями дів річкових та музикою чортів болотних.

...Та ось одного разу сопілочку очеретяну Марічка на містках знайшла — і тільки-но піднесла її до вуст, як із зеленкуватої води, серед жовтого латаття, русява голова з'явилася — очі бляклі, риб'ячі, губи бліді, обличчя синюшне... але дивиться русалка так дивовижно, немов би зачарована. Одразу ж іще кілька покійниць з'явилися, і в усіх вигляд такий, наче б то все зроблять, що їм звелить дочка мірошника… Дивляться на неї, немов на панну свою. Чарівна сопілка виявилася, зметикувала дівчина. Дивно це, а тільки й страшно, моторошно — раптом як не злагодить вона з мерцями? Розірвуть же, не відпустять ту, що панувати над ними надумала... Якраз їхній час на землі був — свята зелені, в який до річок та озер і наближатися не можна.

Одній із подружок своїх про сопілку Марічка розповіла, та й злякалася, все просила дівчину викинути подаруночок чарівний, все повторювала:

— Не на щастя знайшла ти цю погань, ніхто не знає, чим платити потім доведеться. Віддай нявкам те, що їм належить, може, тоді не зачеплять тебе прокляті!

— Завидки тебе беруть! — розсердилася Марічка на те. — Обіцяй нікому не говорити про мою сопілку! Якщо не втримаєш мою таємницю, всі про Янка твого дізнаються, що бігаєш ти до нього потайки!

Посварилися подружки, Марічка вранці до берега прийшла, ховаючись від усіх — особливо від батька, старий мірошник суворо доньку тримав, якби довідався, що вона знайшла на містках, викинути б змусив, ще й кропивою підстьобнув для ладу та на гулянки пускати не став би, у нього розмова коротка була. Не один рік на млині жив, про навій, мертвий світ багато чого міг розповісти...

Але ось поки русалки-мавки ще могли до людей виходити, вирішила Марічка на них ближче подивитись та випросити в них дозволу погостювати в річці, все їй цікаво було, що там на дні.

Витягла сопілочку, заграла, русалки одразу ж і з’явилися, слухняні, ласкаві, одна з них і питає:

— Що завгодно нашій пані? Перлів чудових чи красу неземну? Чи нареченого з далеких країн, королевича?

— Побачити хочу, як живете ви, — відгукнулася Марічка, — не один рік слухаю я ваш сміх і пісні, давно хотіла потанцювати на заливному лузі в місячному світлі серед дівчат чарівних... на дні річковому побачити міста ваші дивовижні, кажуть, вони зроблені із коралів і кришталю, з башточками крученими, візерунком із черепашника й самоцвітів... Покажіть мені інший світ!

Перезирнулися з хитрістю нявки, та тільки дочка мірошника — на біду свою — не побачила в очах їхніх бісівських іскорок, інакше побоялася б іти в нав'є царство навіть на мить єдину.

...Багато років відтоді минуло — кажуть, забрали Марічку русалки, батько її горював сильно, надовго не пережив доньку, слідом за нею у світ мертвих пішов.

Кажуть у селі, що відтоді щоліта, якраз наприкінці зелених свят, виходить до занедбаного млина дівчина в сукні з ряски й квітів річкових, у вінку з трав і латаття, і грає вона на сопілочці очеретяній, а русалки під музику цю дивовижну хлюпочуться й сміються в закруті річки, пісень співають та на гілках старих верб гойдаються.

Зустріч із донькою мірошника нічого доброго людям не обіцяє — музика її бісівська потягти за собою може, в інший світ — навій світ. Немає Марічці спокою, немає їй життя — дарунок русалчин з підступом виявилася. Правду, мабуть, люди кажуть — не ходи до води в русальні свята, не задивляйся на іншій світ та його дива чарівні...