Глава 2. Перші знаки

— О, ви ж пам'ятаєте, коли двері самі відчиняються, це точно знак, що нам туди треба… — прошепотів Артем і примружив очі, поглядаючи на друзів.

Двері відчинилися, і всі застигли, очікуючи на щось жахливе, як це часто буває у фільмах жахів. Але замість примари чи монстра, з полиці впала велика книга, глухо вдарившись об дерев'яну підлогу. Артем зітхнув із полегшенням і вмикнув світло в кімнаті, щоб точно не з'явилося нічого «потойбічного».

— А це що за антикваріат? — засміявся він, підіймаючи книгу й змахуючи з обкладинки пил. — Може, інструкція до цього чудового місця?

— Однак ми точно чули чиїсь кроки… Щось мені це не подобається, — Сергій скептично глянув на книгу, ніби очікував, що вона зараз злетить у повітря. — Сподіваюсь, ти не плануєш її читати? Бо ж у фільмах, хтось відкриває старі книги — і БАМ! Демони, зомбі, кінець світу!

— Та припини, це ж просто стара книга. Подивись, тут нічого цікавого, лише малюнки й незрозумілі символи... Хоча, ось тут є щось схоже на інструкції. Може, це сценарій сьогоднішнього вечора?

Ромчик посміхнувся:

— Ой, якщо там немає інструкції, як викликати привидів, я буду розчарований.

— А, можливо, це «план виживання в будинку з привидами»? — не вгамовувався Артем, гортаючи сторінки.

— Та ні, якщо це дійсно план виживання, то перший пункт, мабуть, «ніколи не йди до підвалу», — зареготав Рома й роззирнувся у пошуках прихованих дверей. — Що скажеш, Артеме?

— Точно! А другий — «ніколи не розділяйся!» — підхопив він, сміючись. — І, до речі… Хто ж у нашій групі та тупа білявка, яка першою лізе в темряву?

Катя, зиркнувши на нього, саркастично відповіла:

— Таких білявок тут немає, але я готова ризикнути заради експерименту. Дай-но погляну! — нахилилася до книги й прочитала вголос кілька рядків латиною: — «Expergiscimini maligni spiritus». Щось типу «розбудити злих духів».

Усі переглянулися й засміялися, а Артем театрально закотив очі:

— О, ну звісно, духи! Це ж класика жанру. Зараз з'явиться якась бабця-примара та почне нас сварити за порушення тиші.

Протяг легенько пронісся кімнатою, перегорнувши сторінку у книзі. Після кількох секунд очікування чогось страшного, друзі зітхнули з полегшенням, розуміючи, що трохи загралися з містичними історіями.

— Може, це був лише рецепт приготування гарбузової каші? — невинно знизала плечима Катя, намагаючись знизити напругу.

— Оскільки ми ще живі, пропоную починати, — Артем закрив книгу та взяв її з собою.

У просторій гостьовій залі відчувався запах вогкості. На столах, накритих білими простирадлами, лежали журнали та брошури. У шафах, що стояли попід стінами, було безліч різноманітних статуеток і книг. Здавалося, що колишній господар будинку дбайливо та з любов'ю розставляв кожну річ на полиці.

Прозорі штори з візерунками пір'я колихалися від протягу крізь старі вікна, а на темно-коричневих шпалерах виднілися сліди, де колись висіли картини.

— Як думаєте, це все частина декору? — запитала Олена, оглядаючи інтер'єр.

— Хтозна. Гіпотетично, дизайнер міг бути фанатом старовинних жахів, — пожартував Артем, надіваючи блискучий капелюх чарівника.

— Яка взагалі у нас мета? Покликати привидів і потім битися з ними? Я б краще обрав відпочити з пивом на дивані, — Сергій зволікав з підготовкою до святкування, тим часом як усі захоплено переставляли меблі, аби звільнити місце на підлозі.

— Наша мета — відчути атмосферу потойбіччя. Потім напишемо трешовий блог про це та опублікуємо у «Пекельній брамі», — Артем поклав знайдену книгу на стіл, який витягнули в центр кімнати. — Далі за планом? Недаремно ж ми тут зібралися… Малюємо коло, запалюємо свічки та починаємо ритуал. Усе, як у справжніх фільмах жахів!

Олена, виймаючи свічки із сумки з купленим приладдям, засміялася:

— А чого б і ні? У фільмах це завжди спрацьовує. Ще б пентаграму на підлозі намалювати для повної картини.

Рома дістав чорні мантії, що були більше схожі на плащі від дощу. Дівчата запалили з десяток свічок та розставили їх усередині великого кола, яке Артем наводив крейдою на підлозі. Коли він закінчив, обвів поглядом усіх:

— Вимикайте світильники. Тепер ми офіційно в зоні ризику. Хто перший зголоситься сказати: «Треба розділитися»?

— Точно не я! — замахав руками Ромчик. — У фільмах саме той, хто так каже, отримує перший «привіт» від привидів. І потім йому одразу капець настає.

— Так, і ще не можна зазирати в дзеркало, бо там завжди щось з'являється за твоєю спиною, — додала Олена, шукаючи поглядом дзеркала в кімнаті.

Усі засміялися, згадуючи чергові улюблені кліше, і зайняли свої місця біля кола. Артем урочисто підняв руки:

— Готові? — загадково прошепотів, із удавано серйозним виразом обличчя. — Настав час пробудити духів. Катерино, твій вихід!

Вона заплющила очі й, стримуючи усмішку від хвилювання, голосно промовила:

— «Expergiscimini maligni spiritus...»

Свічки миготіли, утворюючи на стінах чудернацькі тіні від полум'я. За вікном гуляв вітерець, але жодного надприроднього явища не сталося.