Розділ 32

• Айден! - Єва "влилася" у вогонь, що безумствував у будинку. Без болю, без муки - вона стала ним. Стала Айденом. 
• Я б дуже хотів знати, що ти робиш.

• Вона стрімко повернулася на голос. Він був там - стояв собі у полум'ї, немовби не відбувалося нічого надзвичайного.

• Я прийшла за тобою.
• Не треба було. Мене вже немає. Тепер є тільки це, - він жестом обвів вогняну стихію навколо них. - Скоро зникнуть рештки моєї свідомості і я назавжди залишуся ним. Вогнем. Тому краще йди, доки в тебе ще є шанс врятуватися.

• Він був спокійний, такий спокійний! Ні гніву, ні злості, ні страху - лише м'яке прийняття того, що не можна відвернути.

• Ти здався, - прошепотіла Єва.
• Так, - невесело всміхнувся він. - Я все боявся забрати твою душу, а замість цього втратив свою. Виявляється, це частина пророцтва. Для вічного щастя Персефона теж мала покохати Аіда. Але цього не сталося. І вогонь забирає своє. Світ повертається до хаосу, з якого вийшов. Я не впорався, Єва.
• Це не так, - вона підійшла до нього, але торкнутися не наважувалася.
• Я злякалася, Айден. І відвернулася від тебе, коли насправді хотіла притулитися до тебе навіки!

• Він здригнувся і полум’я навколо них заревіло сильніше. Десь вдалині почувся звук розбитого скла і крики.

  Час спливав.

  Тік-так.

  Тік-так.

• Йди, Єва, - втомлено вимовив Айден. - Я вже ледь тримаюся. Рештки мого розуму зникають щосекунди. Рятуй себе.
• Ні, - вона потягнулася до нього і взяла за руку. - Я не піду. Ми загинемо вдвох. Я - частина тебе. Твоя половина. Твоя душа. Я кохаю тебе, Айден. Кохала тоді, кохаю зараз і кохатиму вічно. Навіть, коли світ зникне - наші душі будуть разом навіть тоді. Навіки. Твоя Персефона кохає тебе, Аід. Ти впорався.

• Він поглянув на неї, стиснув її пальці… і закричав. Такого крику не здатна витримати жодна істота. Силою цього крику Єву виштовхнуло з будинку, який миттєво почав руйнуватися. Вилітали вікна, падали стіни, щось зривалося. 

  Хаос узяв своє.

  Єва розплющила очі. В її голові царював повний хаос: останнє, що вона пам’ятала, це страшне відчуття, ніби її розщеплює на атоми, ніби вона розпадається і зникає.  Вона сіла і озирнулася навкруги: те саме кафе - виходить, вона... вона жива?!

  - Ти жива, - вимовив жіночий голос у відповідь на її думки. Естрелліні. Ну звісно. Чесно кажучи, вона була останньою, кого б Єва зараз хотіла побачити.

  - Але як? Я ж померла.

  - Як померла, так і повернулася. Це було у моїй волі.

  Сидячи на стільчику так, нібито то був трон, непристойно прекрасна - аж очі затулити хотілося  - та, що створила всесвіт, виглядала тут максимально не на своєму місці.

  - Я мушу тебе похвалити. Для людини ти добре трималася.

  Єва все ще сиділа на підлозі. Навколо нікого не було - всі зникли.

• А де.. де всі? Де Лідія? З ними все гаразд?
• Я відправила їх по домівках. Можливо, поговоримо про те, що справді важливо - про Потойбіччя?
• В мене нічого не вийшло. Цитадель знищена, і... Айден теж, - горло перехопило від горя і вона не могла більше говорити. Айдена немає. Скільки ще проживе цей світ без нього? Без нього - хто триматиме його на плаву?

• - Не страшно, - Естреліні закотила очі. - В мене є ще один син. Але ти врятувала те, що дійсно було мені дорого і те, над чим я працювала мільйони років...

  - Ні! - зірвалася Єва. Вона просто не могла і далі слухати цей байдужий тон. - Не "що"! Не "що"! Це був твій син! Жива істота! А ти ... ти говориш про нього, як про щось неважливе, наче його легко можна замінити !

  Естреліні звела докупи свої ідеальні брови.

  - Я гадала, ти покинула його як раз через те, що і тобі він був неважливим.

  - Він ніколи не був мені неважливим! Чи ти вважаєш, я б поперлася у Потойбіччя горіти у його полум'ї? Так, по твоєму? Я люблю його! Люблю так, що повірила, що зможу його врятувати! Якщо ти так до нього ставилась, навіщо вигадала усю цю історію з пророцтвом?!

  - Я сподівалася, що віднаходження своєї пари зв'яже його зі світом людей! Але я не хотіла усіх цих дурощів з коханням!

  Єва перевела подих, щоб продовжити, видати усе, що наболіло, і в цю мить сталося дивовижне: повітря за спиною Естреліні порідшало і в кімнату прямо нізвідки вийшов Айден

• Айден… - видихнула Єва. В цю саму мить вона відчула, як останні сили полишили її. Вона просто не могла поворухнутися.

• Естреліні повернулася і похмуро поглянула на сина.

• Ти все ж вибрався, - сказала вона.
• Так, - коротко відповів він. Його не цікавила мати - він дивився лише на Єву, а та не могла повірити у те, що бачить.