Розділ 31

Вона різко розплющила очі і сіла, хапаючи ротом повітря. Озирнулася. 

         Нічого іншого я і не чекала…

         Вона лежала на землі, а над нею схилилися демони.

• Якого біса ти тут робиш? - шоковано спитав Вельзевул, протягуючи їй руку. Єва схопилася за неї і підвелася на ноги. Прямо перед нею височів будинок Айдена, як завжди темний і похмурий, твердиня посеред лісу. Але цього разу дещо було інакше: не було ані дощу, ані снігу, зате було полум’я. Воно сяяло всередині будинку, визирало з кожного вікна, але не виходило за межі дому.
• Що це? - нажахано спитала Єва.

         Вельзевул сціпив зуби і мовчав.

• Вельзевул? - обережно покликала його дівчина, але замість нього відповів Рейр:
• Ти даремно прийшла, Єва. Ти вже зробила все, що могла. Тобі більше немає чого руйнувати.

         Вона різко втягнула в себе повітря від образи, яка, і вона це чудово розуміла, не була безпідставною. 

• Я хочу все виправити, - тихо попросила вона, - будь ласка, дозвольте мені спробувати.
• Ти нічого не зможеш виправити, - нарешті заговорив Вельзевул. Від його злого тону їй захотілося плакати, але на це в неї не було часу. Вона не знала, скільки пробуде тут, що з її тілом, доки душа блукає в світі мертвих. 
• Я маю спробувати! - і, перш ніж хтось встиг її зупинити, вона кинулася вперед і влетіла в дім.

Полум’я схопило її і потягнуло вглиб будинку, опалило волосся і шкіру. Єва закричала від болю, але не пручалася, дозволила йому керувати собою. Десь там, всередині вогняного шторму, був Айден і  вона мала його знайти.

Полум’я відступило, але не зникло - Єва залишилась у вогняному колі. Вона зігнулася від болю, проте не впала, втрималася на ногах.

• Айден… - простягнувши руки, вона відчайдушно кликала його. - Почуй мене, благаю!
• Що ти тут робиш? Як ти прийшла? - спитало полум’я голосом Айдена.
• Я померла. Мене вбила твоя мати.
• Повертайся додому, негайно! - вогняне цунамі підходило її і миттю винесло на вулицю. Дівчина випала на ганок і двері за нею з гуркітом зачинилися. 

         Цього разу їй ніхто руки не подав. Демони переговорювалися в стороні, але до неї не підходили. Єдиний, хто все ж наблизився, був, звісно, Вельзевул.

• Я вже намагався переконати його. Знову. І знову. І знову. Все дарма - Айдена більше немає.

         Але вона не була готова здатися. Не зараз. Вона ще не сказала йому всього, що мала сказати тоді, два роки тому. Не можна, щоб цей світ зник, а Айден не почув від неї найважливішого!

         Вона підвелася, обтрусила поділ сукні і знову пішла до дверей. Посмикала ручку, але все було марно - будинок її не пускав всередину. Айден її  не пускав.

• Чорт тебе забирай! - у відчаї закричала Єва, гупаючи кулаками в двері. - Візьми себе в руки! Опануй себе нарешті! Я того не варта!
• Я повністю із тобою згоден, - чітко вимовив Рейр за її спиною. - Ти мала стати його половиною, зробити його всесильним! Ти навіть користувалася його силами! Ми вважали, що ти принесеш йому щастя, а ти зруйнувала його!

         Єва застигла. Щось у словах Рейра наштовхнуло її на думку…

• Що ти сказав? - вона прямо подивилася на демона і той зробив крок уперед, стискаючи кулаки.
• Ти зруйнувала його!
• Ні, не про це, - відмахнулася Єва. - Про сили.
• Ти користувалася його силами, - слухняно повторив Рейр.

         Решта демонів підступили ближче, щоб не пропустити жодного слова. Кожної миті їх ставало все більше і більше - чутки про її появу ширилися надзвичайно швидко. 

         І вона зрозуміла, що має робити. Вона розпрямила плечі, зробила глибокий вдих…

• Мені потрібна ваша допомога! - її голос лунав дзвінко і чітко. - Я прийшла сюди заради вашого Володаря. Там, в світі людей, моє тіло вмирає, і чим далі я залишаюся тут, тим менше в мене шансів повернутися. Тому я або поверну вам Володаря, або піду на дно разом з вами!
• Єва, ні! - Вельзевул рвонувся до неї, але вона зупинила його поглядом, і в її очах він побачив, що вона зробила свій вибір.

         Цього разу, остаточний.

• Ви допоможете мені? - вона простягнула до демонів руку долонею вгору і прошепотіла:
• Будь ласка.

         Демони стояли і не наважувалися зробити перший крок. Єва відчула, як вмирає надія.

• Який твій план? - Вельзевул підступив до неї і узяв її за руку. Вона щасливо посміхнулася крізь сльози. Вона не сама. Вона зможе.

         Один за одним демони підходили і бралися за руки, утворюючи безкінечний живий ланцюг.

• Мені знадобиться ваша сила. Я всього лише людина і боюся… не витримати.
• Ти збираєшся … Дитино, ні! - Вельзевул здогадався, що вона збирається робити. - Це занадто. Таку силу нікому не під силу приборкати.
• Я не збираюся цього робити, - Єва подивилася йому у вічі і ледь помітно всміхнулася, - я хочу стати її частиною.