Розділ 30

Два роки потому

• Не бачу в цьому нічого смішного!

         Єва всміхнулася і знизу вгору подивилася на дівчину у весільній сукні, яка стояла на круглому постаменті посеред ательє. Сама Єва сиділа біля її ніг і підколювала шпильками поділ її сукні.

• Це дуже смішно, - Єва встромила останню шпильку і встала. - До твого весілля ще півроку! Ми встигнемо не одну сукню зшити.
• А я от хвилююся, - наречена подивилася на себе в дзеркало. - Не люблю щось робити в останню хвилину. 
• І тому записалася до мене за кілька місяців до того, як взагалі отримала каблучку, - Єва вже сміялася, не приховуючи цього. Наречена не витримала серйозний тон і теж розсміялася.
• Почекай, я подивлюся на тебе, коли ти шитимеш собі сукню.

         Єва тільки всміхнулася і відвернулася, збираючи свої інструменти. Вона не чекала, що колись їй доведеться створювати власну весільну сукню. Та вона і не прагнула до того. За два роки після розриву з Айденом вона намагалася завести нові стосунки, але так і не зуміла переконати саму себе. Вона любила Айдена. Айдена, якого вона більше ніколи не побачить. Вочевидь, він все ж був її долею і тепер її душа - його. 

         Вона зробила неправильний вибір. І тепер платить за це.

         Робочий день закнічився і вона поспішила на зустріч із Лідією. Подруга хотіла повідомити їй щось важливе, і Єва вже здогадувалася, що то буде.

• Я вагітна! - випалила Лідія ледве вони встигли сісти за стіл у кафе. 

         Єва чекала саме цього оголошення, але все одно відчула, як на очі набігають сльози.

• Я дуже за тебе рада, - вона взяла руки подруги у свої і міцно стиснула. - Дуже.
• Ти, звісно, будеш кумою, - Лідія теж шмигнула носом від надмірних емоцій. 

         Єва не наважилася спитати, але Лідія сама розказала те, що вона хотіла знати:

• Я скористалася подарунком Айдена. Знаю, ти не хочеш про нього говорити, але…
• Все нормально. Це був твій подарунок, - два роки вона не згадувала його імені вголос. Вона жодного разу не покликала його, хоч як би сильно їй цього хотілося. - Я дуже рада, що він це зробив для тебе.
• Я сподівалася, що ми впораємося без цього, але в нас нічого не виходило. А я дуже хочу стати мамою…

         Єва розуміла її. Надто добре розуміла…

         Над вхідними дверима дзенькнув дзвіночок, Єва автоматично кинула туди поглядом і застигла. У кафе увійшла Естер! Увійшла як людина!

• Що за чортівня…
• Що таке? - Лідія простежила за її поглядом. - Хто це?
• Вже не знаю.

         Естер підійшла до їхнього столика. Висока, статна, у довгій білій сукні - на неї дивилися всі. Чекайте, всі?! Люди не можуть бачити привидів, чи не так? Хіба що вона… не привид?

• Естер? Що відбувається? Ти все ж переродилася? - спитала Єва. Лідія щось злякано пискнула і привернула до себе увагу Естер.
• Фу, люди, - з презирством вимовила вона, клацнула пальцями і усі в кафе застигли нерухомі. Усі, окрім Єви і самої Естер. 

         Естер сіла за стіл навпроти Єви. Вона так похмуро, навіть зі злістю, дивилася на дівчину, що тій стало страшно.

• Я - не привид, як ти вже зрозуміла. Я мала б стати твоєю… ви, люди, називаєте це “свекруха”.

         І тут до Єви дійшло.

• Ти - мати Айдена?!
• Яка розумна, - саркастично вимовила Естер. - Мене звуть Естрініллі, і так, я - мати Айдена.

         Єва мовчала, не здатна вимовити слово, не взмозі навіть усвідомити усе, що відбувається.

• Але… я нічого не розумію.
• Я так намагалася змусити тебе піти у Потойбіччя, вигадала цю дибільну історію! Я знала, що як він побачить тебе, то пророцтво запуститься. І я була права. А що наробила ти? Відмовилася від нього! Якого … Чому? Я чекала на твою появу сім тисяч років!
• Чому?! - Єву раптом прорвало. - А ти не могла сказати мені щось на кшталт: “ти маєш бути з моїм сином, бо це твоє призначення. Він хороший хлопець, тільки трохи з прибабахом. Чому? А, та просто ми з його батьком створили його беземоційним роботом, ось чому!”

         Естрініллі здивовано підняла брови.

• Ти ж розумієш, з ким говориш?
• Я розумію, - огризнулася Єва. - Що мені втрачати? Ти і твоя “родина” зіпсували моє життя! Ти знаєш, що наробив Зеус?
• Знаю, - Естрініллі похмуро похитала головою. - Цього не мало статися.
• Але сталося! Зі мною!
• І ти обрала не бути з ним. 
• Так. Я обрала своє життя.
• І воно тебе влаштовує?

         Цілком, хотіла сказати Єва, але не змогла. Бо це було не так.