Розділ 21

Вельзевул сидів за столом Айдена і голосно сварився. За ці кілька годин, коли він виконував роботу Володаря, він вже втомився. Як Айдену вистачає терпіння сидіти тут днями і стежити за кожною душею у світі? Така нудота… Вельзевул вже мріяв про його повернення, щоб він сам міг повернутися до своєї роботи - вона набагато цікавіша. 

         А ці безкінечні картотеки? Вельзевул подивився сумним поглядом на безкінечні шафи з теками - історія кожної душі, яка колись жила, живе чи буде жити. Такого ідеального порядку, як тут, навіть уявити неможливо, але Айден сумлінно виконував свою роботу протягом тисячоліть. 

         Вельзевул простягнув руку і наугад витягнув одну теку.

• Як я і думав: все ідеально. Як ти бісиш!
• Так я і знав.

         Єдина істота в світі, яка могла підкрастися непомітно до демона, був Айден. Вельзевул розвернувся: Айден стояв за його спиною і широко посміхався. 

• Ти повернувся! - зрадів Вельзевул. Але його радість швидко вщухла. - Ти швидко… Нічого не вийшло?

         Айден обійшов його по колу, підійшов до стола, переклав з місця на місце якісь папери - він навмисно тягнув час.

• Ти тоді наговорив мені багато образливих речей, - нагадав він.

         Насправді, він тоді не сказав і половини того, що хотів би, але Вельзевул вирішив не наполягати на деталях.

• Але ти був правий, - продовжував Айден. - Ти і Катарія змусили мене замислитися. І спробувати. І я спробував.
• Вперше в своєму житті послухався чиєїсь поради, - пробурмотів Вельзевул.
• Я і раніше слухав твоїх порад, - зауважив Айден.
• Проте ніколи стосовно твого особистого життя.
• У мене не було особистого життя, - спокійно зазначив Айден. Підійшовши до Вельзевула, він узяв у нього із рук теку. - Нащо тобі цей душніла? Клянуся, найнудніша душа у світі! Сім втілень і усі просто в молоко - жодної цікавої події. На восьмий раз я відправив його у втілення кота - різниці ніхто не помітив.

         Вельзевул дивився на нього так, начебто у Айдена раптово виросли ті самі роги, про які постійно торочать люди. 

• Ти що, дійсно пам’ятаєш усіх?
• Практично, - стиснув плечима Айден.
• Це дивовижно. А… Єва? Ти знаєш її історію?

Айден нічого не відповів, лише кинув на друга швидкий погляд, значення якого той не зрозумів. Замість того, щоб відповідати , він пішов до шафи і поставив теку на місце. І вирівняв усі теки по лінієчці.

• То як усе пройшло? - не міг вгамувати себе Вельзевул. Айден повернувся до Потойбіччя надто швидко - що ж трапилося? Усе погано? Чи усе добре?

         І тут сталося дещо надзвичайне - Айден посміхнувся. Щиро і широко, як хлопчина, яким він, взагалі-то, ніколи не був.

• Усе чудово. Ми разом.

Вельзевул не стримався: кинувся вперед і міцно обійняв його.

• Можеш злитися, але я надто радий за тебе.
• Я не злюся, - дещо невпевнено, але Айден усе ж обійняв його у відповідь. - Ти і Катарія були праві. Можеш радіти.

         Вельзевул стрімко відсторонився і схопився за серце.

• Що я чую? Я… був правий? Все, тепер я можу вмерти щасливим!
• Заспокойся, - засміявся Айден. - Немає причини поводитися так, ніби небо впало на землю.
• Сподіваюся, цього не станеться.
• А я як сподіваюся!
• То ти розкажеш мені якісь деталі?

Айден розтулив було рота, та так нічого і не сказав - він вслуховувався у простір.

• Єва… - нарешті вимовив він. - Щось сталося. Маю йти.
• Піти з тобою? Потрібна допомога?
• Я викличу, раптом що.

         Айден миттєво перенісся туди, звідки його кликала Єва - в її авто. Вона повернула до нього заплакане обличчя і від цього видовища його серце на мить зупинилося.

         Єва схлипнула і потягнулася до нього. Обійматися, сидячи на передніх сидіннях, було незручно, але на це ніхто не звернув уваги. 

• Душа моя, що сталося?

         Вона відсунулася трохи, зазирнула йому в очі і тремтячим голосом вимовила:

• Зеус… Він був тут!

         Айден завмер. В його голові промайнули сотні думок відразу, але найголовнішою була - як? Як він зміг вибратися з Порожнечі?! Це ще нікому не вдавалося і вважалося неможливим!

• Що він хотів від тебе? - залізним тоном спитав він.
• Сказав, що помститься нам і щоб ти не шукав його - він сам тебе знайде, - сказала Єва і знову заплакала.
• Не плач. О, благаю, не плач… - Айден відчайдушно стиснув її, сподіваючись, що зможе забрати її страх собі. - Я не дозволю йому тебе образити, обіцяю. Ти віриш мені?