Розділ 20

• Все, сьогодні ми нарешті вийдемо з хати! - оголосила Єва два дні потому. 
• Навіщо? - сонний Айден простягнув руку і притягнув її назад до себе під ковдру.
• Мені потрібні люди! - засміялася Єва. - Ми ж не можемо провести в ліжку все життя!
• Я не проти.
• Айден! Я серйозно! - вона все ж таки вибралася з-під ковдри і потяглася за халатиком. - В мене є робота, і в тебе, до речі, теж. Тобі хіба не потрібно перевірити, чи ніхто не зруйнував Потойбіччя?
• Вже виганяєш мене? Отак, скористалася і все?
• О боже! - розсміялася дівчина. - Це що, жарт?
• Мабуть, - Айден теж устав і вдягнув джинси. - Тобі справді треба на роботу? 
• Так. У Лідії весілля в п'ятницю, треба зробити останні підгони сукні.
• Лідія це твоя подруга?
• Найкраща. Ми друзі з самого дитинства…

Вона не встигла завершити речення - запищав домофон. 

• Ти когось чекаєш? - здивувався Айден.
• Та наче ні, - Єва зняла слухавку. - Так?
• Відчиняй, бо я тебе приб'ю!

Єва почепила слухавку на місце і всміхнулася Айдену:

• А ось і Лідія.

Айден кивнув і зник у спальні.

Лідія з'явилась на порозі, сердита як грошова хмара. 

• Ти жива, добре! Тепер я можу тебе вбити!
• Воу, ти чого? - Єва впустила її в квартиру.
• Ти зникла на три дні, а весілля вже в п'ятницю! Що з тобою?

Вони зайшли на кухню. Єва ввімкнула кавоварку, а Лідія тим часом зазирнула в холодильник. 

• Скільки в тебе тут смаколиків! Я буду оцей сир.

Для них це було нормою: кожна з них почувалася у іншої, як у себе вдома.

• Ну, і яке в тебе пояснення? - спитала Лідія, набивши повний рот сиром.
• А… Я… - Єва не встигла нічого пояснити, бо в кухню раптом увійшов Айден.
• Вітаю, дами, - він, немов би хазяїн тут, налив собі кави, поставив на стіл і сів поруч з Євою. Лідія шоковано дивилася на нього, потім перевела погляд на подругу.
• Не познайомиш нас?
• А, ну так. Лідія, це Айден. Айден, це Лідія. 
• Приємно познайомитись, Лідія, - Айден всміхнувся. - Вибач, я вкрав Єву, не свари її.
• Ну… добре. Айден - таке цікаве ім'я. 
• Грецьке, - спокійно пояснив він. Підвівся, поцілував Єву в маківку.
• Добре, не буду вам заважати. Мені як раз потрібно… на роботу. Бувай, люба.

І пішов. Дійсно пішов, через двері, за що Єва була дуже вдячна.

• І хто це такий? 

Це Айден, - Єва опустила ніс в чашку, намагаючись дуже швидко вигадати, що сказати і як пояснити усе, що відбувається з нею.

• Так, це я зрозуміла, - треба знати Лідію, щоб розуміти: вона ні за що не лишить усе, як є - без пояснень.

         Єва зітхнула. Вона вирішила просто сказати правду, тим більше, що подруга знала про неї усе, і саме їй Єва розповіла про усе, що пережила, доки в світі людей вона була в комі. І хоча обидві дівчини прийняли мовчазне рішення більше про це не говорити і взагалі зробити вигляд, що все це Єва бачила у сні, вони знали, що це правда. І Лідія теж це знала.

• Пам’ятаєш, я розповідала тобі про Повелителя Потойбіччя?
• Того, який… - по мірі того, як до Лідії доходило, її очі ставали все більше. - Це - ВІН?
• Угу. 
• І ви з ним…?
• Ну… ми друзі.
• У тебе на шиї три засоси, - засміялася Лідія. - Що за друзі такі?

         Єва теж засміялася.

• Здається,у нас стосунки.
• Здається? Ти не впевнена?
• Я впевнена. Я тільки не впевнена, що до цього готова на сто відсотків, - зізналася Єва.

         Лідія замислилась, а потім сказала:

• Можливо, варто було подумати до того, як… спати з ним? Якщо все, що він говорив про те, що ти будеш пов’язана із ним після сексу, правда…
• В тому-то і справа, що нічого не змінилося! - перебила її Єва. - Я не відчуваю себе прикованою до нього, чи щось таке. Абсолютно! Я така, якою і була. Більш того, всі мої безкінечні думки про те, що він, де він, чому не приходить, чому не з’являється - усе це зникло! Розумієш? Я відчуваю лише спокій.
• Так це ж добре. Чи ти хотіла шалених пристрастей?
• Повір, з пристрастю у нього все добре, - Єва весело пограла бровами і засміялася. 
• Я думаю. В нього були тисячі років практики.