Розділ 18

Субота була її улюбленим днем. Саме в цей день вона не працювала. 

Ні, вона працювала із загальної точки зору, але то була робота для душі.

         Єва увійшла в ательє і її зустрів хор радісних голосів. Кожну суботу вона проводила в своєму ательє майстер-класи, і якось так вийшло, що поступово в неї сформувалося коло дівчаток-підліток, які приходили до неї постійно. Такий собі гурток.

• Привіт! - Єва кинула своє пальто в крісло і підійшла до великого столу, навколо якого сиділи дівчата. - Як настрій?
• Супер! Чудово!
• Що ми будемо робити сьогодні?
• Будемо шити щось цікаве?
• Не знаю, - лукаво посміхнулася Єва. - Спочатку вип’ю кави.

         День ішов чудово, як завжди. Єва щиро насолоджувалася спілкуванням зі своїми “пташенятами”, як вона їх називала. Той факт, що сучасним підліткам було цікаво шити, кроїти і створювати наряди, а не знімати тіктоки, вражало її. Хоча тік-токи вони теж знімали, і вона разом з ними.

• Єва, - спитала Софія, мрійлива білявка, в якої в голові була лише романтика, - ти створюєш такі гарні весільні сукні. А коли ти сама вийдеш заміж?

         Дівчата зашепотіли, перемигуючись. 

• Не знаю, - чесно відповіла Єва, розкриваючи на столі викрийку, - поки що не зустріла свого принца.
• Але ти така гарна, і розумна, в тебе свій бізнес…
• Мама каже, що ти надто розумна для чоловіків, - втрутилася інша учениця, Марина. - Вони люблять тільки тих, поруч з якими можуть почуватися геніями.
• Ти ще надто молода, щоб так цинічно мислити, - помітила Єва. - Крім того, це не так. Ми живемо в двадцять першому сторіччі, жінкам вже не потрібно прикидатися дурненькими. 

         Вона помітила, що Софійка сидить і дивиться у вікно, здавалося, вона знову замріялася.

• Так дивно… - пробурмотіла вона.
• Що там?
• Там тільки що стояв чоловік і він був у сорочці. А секунду потому на ньому з’явилося пальто! - здивовано вигукнула дівчина.
• Тобто він його вдягнув? - спитала завжди прагматична Марина. 
• Ні! Воно з’явилося з повітря!

         Єва різко підняла голову, почувши це.

• Що?

         Не дочекавшись відповіді, вона схопилася і підбігла до вікна. Визирнула назовні…

         І він був там.

         Айден. 

         Єва не вірила своїм очам, але то справді був він. Стояв собі посеред натовпу на вулиці, як наче так і треба. 

• Ти знущаєшся з мене… - буркнула вона собі під носа. - Дівчата, я зараз прийду.

         Вона вискочила на вулицю, як була, у самій плетеній сукні, забувши про те, що на вулиці листопад. Айден ще не бачив її – він стояв до неї спиною і дивився по сторонах. Єва дивилася на нього і відчувала, що чомусь на очі набігли сльози. Пройшов рік відтоді, як вона бачила його останнє, вона змінилася, а він? Він змінився? Що він робив цей рік? Згадував про неї? Думав? Чому він тут?

         Нарешті він повернувся і побачив її. Побачив - і пішов назустріч. Як і вона.

• Привіт, - сказала вона.
• Привіт, - сказав він.

         Так дивно, подумала Єва, раніше між ними не було такого, щоб їм було важко знайти тему для розмови. Окрім того, останнього вечора. А зараз вона зовсім не знала, що говорити. Про що розмовляють люди, які колись були близькі, потім не бачились цілий рік, а один із них - буквально бог?

• Ах, Єва… - нарешті зітхнув Айден, коли мовчання стало непристойно довгим. - Ти мене не пошкодуєш? Я уявлення не маю, що зараз робити.

         Вона полегшено засміялася.

• Я теж не знаю. 
• Давай… не знаю.. підемо кудись вип’ємо кави?
• Я не можу, - розчаровано відповіла Єва. - В мене робота.

         Вона повернулася в бік ательє і побачила, що дівчата буквально приклеїлись до вітрини.

• Ну тоді я почекаю тебе, походжу по місту…
• Справді почекаєш?
• Ну так,- він стиснув плечима. - Ти ж знаєш, в мене купа вільного часу. 

         Вона тихенько розсміялася.

• Ти можеш почекати в ательє, це пару годин.
• Можу? - зрадів він. - Так, я можу.
• Тоді ходімо, - вона пішла назад в ательє, буквально кожною клітиною відчуваючи, що ось він, йде позаду неї.

А там були дівчата, і вони дивилися на неї в усі очі. І шепотілися. Ну звісно, чого ще можна було чекати?

• Будь ласка, посидь ось там, - Єва вказала на крісло і Айден слухняно всівся туди. Перш ніж Єва встигла повернутися до дівчат, він схопив її за руку і прошепотів:
• Це так необхідно? Ти не можеш відкласти свою роботу?
• Ні, - тихо відповіла вона. - Сиди.