Розділ 16

         Єва почувалася так, ніби знаходиться під водою. Звуки доходили до неї звідкись здалеку, їй здавалося, що у вуха їй хтось напхав вати. Вона не могла розплющити очі – повіки були страшенно важкими. Не могла поворушити ані ногою, ані рукою – тіло її не слухалося. Все, що їй вдалося зробити, це ледь чутно простогнати.

         І відразу все прийшло в рух. Її хтось торкався, ворушив, чиїсь голоси говорили до неї, але вона не могла їм відповісти. А потім знову настала тиша.

         Наступного разу вона зуміла прокинутися набагато легше - цього разу їй вдалося принаймні побачити світло перш ніж сили її залишили знову.

         На третій раз вона прокинулася остаточно. Розплющила очі і побачила прямо над собою абсолютно білу стелю. Почула писк якихось аппаратів. Відчула щось у своєму носі. Канюлі, то були канюлі. Світло було занадто яскравим і вона примружилась. Поворушила пальцями. Де вона? Що з нею? Що відбувається?

• Єва…

         Цей голос вона знала. Мама… Але чому вона плаче? Єва спробувала щось сказати, але в неї нічого не вийшло.

         І тут вона згадала. Згадала все. Де вона була і де вона зараз.

         Якщо я була в комі, напружено розмірковувала вона, то я в лікарні. Скільки я тут? Чому я не можу говорити! Я хочу встати!

• Донечко! - Єва відчула, як мама поцілувала її кисть. - Донечко моя…
• Посуньтесь, будь-ласка, - вимовив чоловічій голос, і над Євою знову почали проводити якісь маніпуляції. Вона знову заснула.

         А коли прокинулася, в носі в неї вже нічого не було, їй вдалося зробити глибокий вдих, незважаючи на різкий біль, який вона відчула при цьому. Єва спробувала поворухнутися, але сил вистачило лише на те, щоб підняти руку.

• Ти прокинулася!

         Єва повернула голову і побачила маму, яка сиділа в незручному лікарняному кріслі. Вона так постаріла, жахнулася Єва. Скільки ж я була в комі?

• Мама… - вона хотіла заговорити, але змогла лише прохрипіти. Голосові зв’язки відвикли говорити.

         Мама заплакала, закривши обличчя руками. Потім вона підбігла до доньки, впала на коліна біля ліжка і почала цілувати її обличчя. 

• Дитинка моя… Я боялася, що ти ніколи не прокинешся.

         Виявилося, що Єва пробула в комі майже чотири місяця. Лікарі не давали ніяких гарантій, не знаходили причин для такого її стану і все, що вони могли – підтримувати її живою настільки, наскільки на це було здатне її тіло. Але вона прокинулася, і всі сприйняли це як справжнє диво.

         А потім прийшов тато. Єва ніколи в житті не бачила, щоб він плакав. Він взагалі рідко висловлював свої емоції, особливо до доньки – вони ніколи не були близькі, і Єва була впевнена, що батько ставиться до неї доволі байдуже. І вона ніяк не очікувала, що він плакатиме як немовля, і обійматиме її з усіх сил.

         Лідія примчала в той самий день, коли їй повідомили про те, що Єва прокинулася. І знову були сльози і обійми, але подруга трималася краще за батьків.

• І тепер ти не встигнеш зшити мені сукню! - Лідія спробувала розбавити драматичність зустрічі жартом. - Дуже егоїстично з твого боку!

         Єва засміялася, якщо той скрипучий звук, що вийшов з її горла, можна було назвати сміхом.

• А хіба я не пропустила твоє весілля?
• Ти що? Ми його перенесли! Хіба я могла веселитися, доки ти була в такому стані.

         Єва відчула докори сумління. Вона проводила час досить непогано в Потойбіччі, завела роман, бувала в цікавих місцях, а всі її близькі тут страждали. І все через її егоїзм!

• Обіцяю, я зшию тобі по справжньому казкову сукню, - вона всміхнулася подрузі. - Як тільки знову зможу тримати в руках ножиці.

         А потім була довга реабілітація. Єва вчилася всьому заново: сидіти, вставати, ходити, говорити. Це було важко і болісно, але Єва не збиралася відступати. Вона сама заварила цю кашу, тож тепер не має права скиглити. 

         Поступово її життя повернулося в нормальне русло. За осінню прийшла зима, за зимою весна… Єва повернулася додому і знову почала працювати. Звичайно, її найпершою клієнткою була Лідія, але слух про те, що вона повернулася зі світу мертвих – буквально, але про це знала тільки сама Єва - розлетівся невеличким містечком швидко і дівчата, які збиралися заміж, почали їй писати. Проте Єва не була впевнена, що хоче і надалі працювати так, як це було раніше. Вона хотіла більшого.

         Її збереження виявились майже витраченими – лікування коштувало дорого, і батьки не могли покрити все самостійно, але там все ще щось лишалося, щоб вона могла прожити певний час. І Єва прийняла для себе важливе рішення.

         Вона вирішила розширятися. Два місяці потому, коли сукня Лідії була завершена і передана щасливій власниці, а банківський рахунок Єви збільшився, вона подала оголошення про те, що шукає співробітників. Відгукнулося четверо дівчат, двоє – кравчині з великим досвідом, але вони ніколи не шили великі сукні, і двоє мали зовсім невеликий досвід, але були молоді, повні ідей і ентузіазму. Це був складний вибір, тому Єва обрала золоту середину – узяла одну досвідчену кравчиню і одну молоду. Потім вона взяла кредит у банку. Орендувала приміщення. Придбала обладнання. І оголосила в своєму інстаграмі, що відтепер прийматиме замовлення не лише на одну сукню за раз.