Розділ 9

Вельзевул зустрів Єву з Рейром на площі. Вони сиділи на кам'яному парапеті, а навколо них товпилися демони. Вельзевул оцінив цей натовп поглядом – один молодняк. І вони вочевидь щось замишляли. 

Він підійшов ближче і демони шанобливо дали йому дорогу. Побачивши його, Єва просяяла радісною посмішкою.

• Вельзевул! - вона простягнула йому руки. Вельзевул обійняв її і поцілував в щічку.
• Як ти? Все добре ? Я давно тебе не бачив.
• Так, все нормально. 
• Рейр тебе не ображає? - через її голову він подивився на Рейра і той відразу зрозумів, що він усе знає. Хоча сам Рейр не розумів, в чому його провина, але спитати не наважився. На відміну від Айдена, Вельзевул був швидкий на розправу і володів практично безмежними правами. Може і не вб'є, але таку затріщину, що Рейр вилетить в сусідній вимір, дати може. 
• Ні. Моя душа все ще при мені,  - вона не втрималася від шпильки, але тут же посміхнулася, демонструючи, що не тримає образи.
• Що ви тут плануєте? - Вельзевул подивився на натовп демонів і ті миттєво розбіглися.
• Я хочу відвести Єву в "Грот". Якщо ти не проти, - Рейр обійняв Єву за плечі, відтягуючи її від Вельзевула. - Дівчинка заслуговує трохи розважитися – вона обійшла вже майже все Потойбіччя в пошуках своєї двері. 
• Але її так і немає… - зітхнула Єва. 
• В "Грот"... - Рейр був практично впевнений, що Вельзевул заборонить,  але той не збирався цього робити.
• Добре, ідіть. Рейр, під твою відповідальність. 
• Слухаюсь! - молодший демон чудово розумів, що з ним зроблять, якщо з нею щось станеться. Якщо не Айден, то Вельзевул точно голову відірве.

Швидко сутеніло. На місто спускалася темрява і Рейр поспішив відвести її в "Грот". 

Вони підійшли до великого темного будинку, у жодному з вікон не горіло світло. Рейр тричі стукнув у двері і вона відкрилася.

• Ходімо, - Рейр узяв Єву за руку і повів за собою темними сходами униз. Сходи скінчилися і Єва захоплено підстрибнула:
• Та це ж нічний клуб!

І це дійсно був справжній нічний клуб: греміла музика, сяяли ліхтарі, повсюди танцювали люди, на барі бармен весело замішував коктейлі.

• Але тут усе так сучасно! - дивувалася Єва. 
• Це територія, яка належить тільки нам, - перекрикуючи музику, відповів Рейр. - Володар дозволив нам тут установлювати свої порядки.
• І я не вдягнена для клуба,  - дійсно, навколо не було нікого в довгих сукнях. Джинси, майки, коротенькі спідниці, високі підбори – здавалося, це клуб у центрі Києва, а не у Потойбіччі. Єва змахнула рукою і її власний одяг змінився: тепер замість довгої червоної сукні на ній була біла футболка з низьким декольте, вузенькі блакитні джинси і золотаві босоніжки з тонких переплетінь на височенних тонких підборах. Потім вона стягнула стрічку, яка тримала її зачіску купи, і вспушила волосся.
• Ну як? - вона повернулася до Рейра, який шоковано на неї дивився.
• Як ти це зробила?!

Єва хитренько всміхнулася:

• А ти ж думав, що я тут буду як біла ворона.
• Насправді, я не подумав про одяг. Але… так може робити тільки володар. 
• Володар і я, - Єва вирішила нічого не пояснювати. Мабуть, не варто було такі фокуси робити при всіх – вона бачила, як на неї дивляться і перемовляються демони, що помітили її перевтілення. 
• А ти небезпечна! - засміявся Рейр і повів її до бару. - Вип'єш?
• Це справжній алкоголь? - уточнила Єва.
• Найкращий в світі.
• Тоді вперед!

Це була вечірка, про яку Єва мріяла і сама не знала про це. Вона знайомилася, танцювала, пила коктейлі, веселилася – і не хотіла, щоб цей вечір скінчився. 

Чесно кажучи, вона відчувала, що коктейлів вже достатньо: в голові приємно шуміло, але вона цілком розуміла усе, що відбувалося навколо. 

Повернувшись після чергового танцю до їхнього стола, вона не знайшла там Рейра: він на танцполі щебетав з дівчатами. Єва не була впевнена, чи можна їх називати так, бо наймолодшій з них було триста з чимось років, але, як вона зрозуміла,  такий вік це еквівалентно двадцяти рокам у людському світі. А Рейру по людським міркам було двадцять п'ять- двадцять сім. 

Єва впала на стілець, щоб трохи відпочити: вона танцювала практично без зупинки. Раптом перед нею виник високий бокал з "Лонг-айлендом" - саме його вона пила весь вечір.

Єва підняла очі: перед нею стояв незнайомий демон.  Не такий високий, як решта, але такий же кремезний, з густим чорним волоссям і яскравими синіми очима - стандартна зовнішність демона. На ньому були чорна футболка і чорні джинси – нічого особливого. 

Дівчина вже відкрила рота, щоб відмовитися, але раптом побачила те, що вона вже бачила: крізь його обличчя немов би виднілося інше обличчя. 

• Айден! - видихнула вона. 
• Шшш, - він сів за стіл навпроти неї. - Не кричи. 
• Що ти тут робиш? Я думала, ти тут не буваєш. 
• Всі так думають. Як твій вечір? - для того, щоб вона його чула крізь гучну музику, йому доводилося схилятися прямо до неї. Коли вона відчула його дихання на своєму вушку, в неї по спині пробігли мурашки. 
• Я… супер… - "я надто багато випила".