Розділ 7

Наступні кілька днів пройшли в шаленому ритмі: Рейр тягав Єву за собою по всьому Потойбіччі. Він показав їй стільки чудових місць! А епохи! Скільки різних епох вона побачила!

         Душі, які населяли ці місця, реагували на Єву по-різному: хтось ігнорував, а хтось, навпаки, не відходив, розпитуючи про те, як зараз виглядає світ людей. З цього всього Єва зробила висновок, що не всі померлі мають змогу повертатися в реальний світ. 

         Демони теж виявляли відверту зацікавленість у ній, але Рейр оберігав її як справжню коштовність. Це було приємно, хоч Єві, можливо, і хотілося б познайомитися з ними поближче.

• Демони - ненадійний народ, - пояснив Рейр. - Збрехати для них - як води попити. Тому раджу тобі не слухати їхні казки і побрехеньки.

         Він довго відмовлявся розповідати їй, що саме може з нею трапитися, якщо вона почне спілкуватися з демонами, але Єва наполягала, і він здався.

• Кожен демон хоче отримати собі живу душу. Душу людини, яка добровольно згодиться стати його. За якісь вигоди, подарунки і так далі.
• Тобто продати душу дияволу все ж можливо? - Єва навіть зраділа, що хоча б щось з її уявлень виявилося правдою. Вони сиділи у маленькій кав’ярні, пили каву і милувалися чудовим краєвидом Альпійських гір. Принаймні, їхньою точною копією у Потойбічному світі. 
• Ну, не дияволу, - всміхнувся Рейр. - Бо його, розумієш, не існує. А ось зустріти демона, який пообіцяє тобі золоті гори, цілком реальна перспектива. І от коли ти купишся на обіцянки, все - твоя душа навіки його.
• І що це значить?
• Ти проживеш чудове життя, але після смерті вже не зможеш народитися знову. Це доволі сумно для вас, людей, бо вічність досить довга штука. В залежності від того, як ти проживаєш своє життя, вибудовується твоє наступне народження, а лишитися навіки тут для людини буде важко.
• А ким тоді я була раніше, що в цьому житті я бачу мерців?
• Ти - Очі. Очі завжди народжуються з цим умінням. Їх створили для баланса. Іноді завіса між нашими світами зникає, і душі починають бігати туди-сюди. І знайти їх серед живих досить важко. А ви - своєрідні маячки для нас.
• Прикольно, - похитала головою Єва.
• Так, а Цитадель, дім Айдена – це якір. Якір між світами. Умовна стіна, що відділяє одних від інших. Айден і Цитадель нерозривно зв’язані.

         Рейр зробив великий ковток кави, поставив чашку на блюдечко і продовжив своє пояснення:

• І ніколи – ніколи – не бери ні в кого з нас подарунки. Як тільки ти береш щось від демона і дякуєш, все – твоя душа прив’язується до нього.

         Єва довго уважно дивилася на нього. Нарешті її блакитні очі осяяла здогадка:

• Але ти пропонував мені каблучку!

         Рейр навіть не намагався зробити вигляд, що йому соромно.

• Так. Винен.
• Мерзотник! - Єва зім’яла серветку і кинула в нього паперовою кулькою. - Нащо?! А яка тобі від цього користь?
• Чесно кажучи, ніякої. Це просто спорт: хто більше душ назбирає.

         Єва була ошелешена. До цього все, що відбувалося, вона сприймала як сон, діснеєвську казку, але те, як спокійно Рейр говорив про те, що може легко знищити чиюсь долю… це її вразило.

• Ну, вибач, - Рейр потягнувся і взяв її за руку, - я це зробив машинально.
• Насправді, ти зовсім не шкодуєш! - Єва різко забрала свою руку. - Я хочу повернутися.

         Він не став сперечатися і за мить вони вже стояли перед будинком Айдена. Не прощаючись, Єва повернулася до демона спиною і пішла до двері, шугнувши дорогою лайтерів – крихітних демонів-світлячків, які освітлювали шлях через ліс до Цитаделі. До них Єва вже звикла і кожен день виносила їм печиво.

• Чекай! - раптова лякаюча думка змусила її зупинитися. - А вони теж можуть забрати мою душу?
• Ні, - Рейр стояв перед нею і виглядав таким винуватим, що її сердце майже пом’якшилося. Майже. - Це особливий вид демонів. Їх зовсім небагато і вони були створені саме для цієї роботи.

Єва подивилася собі під ноги: там сидів маленький демон – він виглядав як хлопчик, не старше шести років.

• Тобі потрібна моя душа?
• Ні, пані, - дзвінким голоском відповів він. - Але ви даєте нам дуже смачне печиво.
• Добре, - Єва притримала спідницю, щоб раптом не знести хлопчика з доріжки, і все ж таки пішла в будинок, лишивши Рейра позаду.

Вона увійшла в хол і струснула сніг з чобітків: сніг навколо маєтку так і не зупинився. Що цікаво, на землі його не ставало більше, але Єва вже цьому не дивувалося: будинок Айдена жив за своїми правилами.

В глибині будинку почулися кроки і в хол вийшов Айден власною персоною. Останні три дні Єва його зовсім не бачила: його не було вдома або він просто не хотів з нею зустрічатися.

• Що сталося? - по обличчю Єви він відразу зрозумів, що вона засмучена.

         Єва подивилася на нього сумними очима і важко зітхнула.

• Нічого. Я піду до себе.