Розділ 6

Єва злилася і сумувала – одночасно. А ще відчувала розчарування. Сцени з роману не вийшло: у своїй уяві вона намалювала собі, як Айден буде дивитися на неї у захваті. А замість цього вона почула, як він каже, що вона йому не потрібна. Мерзотник!

Раптом абсурдність власного обурення дійшла до Єви і вона, не втримавшись, зареготала. А дійсно, що такого в тому, що Айдену її присутність тут не до душі? Це логічно. Проте, в цілому логіка і її перебування тут не зовсім співіснували.

         А ще Єва знала за собою таку фішку: вона дуже часто довигадувала собі історії, події, яких не було, і потім розчаровувалася. Власне, як зараз. Тому вона зробила глибокий вдих і змусила себе заспокоїтися. 

Вона встала з ліжка, поправила спідницю свого дивовижного вбрання і знову пішла до Айдена.

Цього разу вона постукала в двері кабінету, а не ввалилася туди. І дочекалася дозволу увійти.

Айден сидів в креслі, тримаючи в руках якісь папери.

• Я прийшла вибачитися, - з посмішкою сказаал Єва. -  Мені не варто було підслуховувати.
• Коли підслуховуєш, можна почути багато неприємного, - він вказав на сусіднє крісло, і Єва, як слухняна дівчинка, сіла туди.
• Як тобі моя сукня? - вона прагнула компліментів і не соромилась цього. - Я її сама створила.
• Я знаю.
• Звідки?

         На його губах з’явилася легка посмішка.

• Ти малювала на моєму папері. Я бачив усе.

         Її ротик склався в букву “О”. Вона не уявляла, що він бачив те, що вона малювала. Хвилинку! Але ж це значить…

• Тобто… ти бачив.. усе?
• Абсолютно, - спокійно відповів Айден. - Чудові панталончики.

         Єва зашарілася і опустила очі. А в наступний момент до неї дійшло, що його реакція якась… не така. Будь-який чоловік, кого вона знала, використав би таку можливість для флірту чи загравання. Навіть, якщо не мав на увазі якесь продовження. Айден же був абсолютно байдужий.

         Вона подивилася на нього, але він був цілком зосереджений на своїх паперах.

• Де мені знайти свої двері?

         Її питання змусило його знову звернути на неї увагу.

• Я не знаю.
• Як це? Ти ж типу всемогутній тут.
• Усюди, - поправив її він.

         Єва була спантеличена.

• Тобто? Усюди в Потойбіччі?
• Ні. Усюди, - повторив він.
• І на землі?
• І на небі.

         Вона сиділа, витаращивши очі.

• Як… бог?

         Він тяжко зітхнув.

• Вам дуже подобається чомусь розділяти ці дві ролі. Насправді, це все я.

         Єва була в шоці. В її пам’яті сплили всі релігійні історії. І що? Це все неправда?

• Вау… - видихнула вона. - А як так сталося? Хто вигадав всі ці історії – про бога, про пекло, про рай?
• Та ви самі і вигадали. Люди. Вам треба було контролювати інших людей, от і з'явилися ці фантазії. А мені насправді байдуже, що ви думаєте.
• Чекай… виходить, і рая не існує?
• Ні. А ми зараз не в пеклі, як тобі здається.

         Єва зняла туфлі і підтягнула під себе ноги, влаштувавшись зручніше. 

• Розкажи! - вона готова була благати його, якщо він не погодиться розповісти їй правду. - Не бійся, я не буду нікому розповідати!
• Я за це не хвилююсь, ваша церква так глибоко пролізла в людські розуми, що тобі все одно ніхто не повірить. Тобі ж не дуже вірять, коли ти говориш, що бачиш мертвих і демонів?

         Єва похитала головою, погоджуючись. Він був правий. Навіть власні батьки їй не вірили і вважали ледь не божевільною…

• От бачиш. 
• Ну розкажи! - Єва склала перед собою руки в молитовному жесті. - Будь ласка, будь ласка, Айден!

         Він посміхнувся.

• Ну добре. Будеш чай?
• Буду.

         Він провів пальцем у повітрі і на кавовому столику з’явилася таця з чашками, скляним чайником, в якому був бурштиново-прозорий чай, і тарілка з печивом.

• Я теж хочу так вміти, - засміялася Єва.
• Будь ласка. Поки ти будеш тут, я дозволяю тобі теж так робити.
• Правда?! - Єва не повірила тому, що почула.
• Чому ні? - Айден здригнув плечима. Він спіймав себе на тому, що посміхається, дивлячись на її щире захоплення. Це йому не сподобалося і він знову похмуро звів брови.

         Але Єва того не помітила: вона робила паси руками в повітрі, підбираючи собі свій магічний жест. І від кожної спроби в кімнаті з’являлися червоні троянди, сам бутон, без стебелька.

• Досить, - Айден підняв руку і Єва зрозуміла, що не може поворушитись. - Ніяких більше троянд.
• Вибач, - проте вона зовсім не виглядала винною. Він знову дозволив їй рухатись і вона підхопилася, збираючи квіти по кімнаті. Сімнадцять штук - вони чудово виглядали в її руках на тлі її чорної сукні.