Розділ 4

- Я чекав гіршого, - зізнався Вельзевул дружині, коли Єва відлучилася до вбиральні. - Вона напрочуд легко все сприйняла.

- Вона багато що бачила у своєму житті, - Катарія дістала з шафи на кухні келихи. - Дістань вино.

Вельзевул потягнув одну зі стін.

- Ого! - у захваті вигукнула Єва, яка саме в цей момент повернулася в кімнату. - В тебе тут справжній винний льох, Вельзевул!

- Це так. Тут є усі найкращі вина з усіх країн світу, - з гордістю вимовив господар. - Обирай

Не встигли вони сісти з келихами біля каміну, як почули якийсь галас на вулиці. Здавалося, там зібрався цілий натовп.

- Що це? - спитала Єва.

Вельзевул і Катарія тривожно переглянулися.

- Я подивлюся, - він пішов до виходу, дружина поспішала за ним. Єва лишилася в кімнаті.

Вона підійшла до вікна і обережно визирнула у нього, намагаючись лишитися непомітною за гардиною.

Під будинком справді був натовп. Натовп демонів. Усі вони щось кричали і вимагали. Єва розібрала тільки одне: "жива душа".

Зрозумівши, що говорять про неї, вона вагалася – виходити чи ні. Але ж це сон, з нею нічого не станеться. І вона вийшла. 

Як тільки вона з'явилася за спиною Вельзевула, здійнявся страшенний ґвалт. На якусь мить їй здалося, що зараз вони її схоплять. І ось тут вона злякалася по-справжньому.

Вельзевул намагався перекричати їх і заспокоїти, але все було дарма.

Аж раптом все зтихло. Єва визирнула з-за Вельзевула і побачила його - Володаря пекла. Він виник прямо посеред натовпу, який миттєво шанобливо розступився. Демони нарешті замовкли.

Володар пішов вперед, а демони розбігалися перед ним. Він піднявся на ґанок, узяв Єву за руку і витяг уперед, поставивши коло себе.

Вона крадькома розглядала його. Він знову змінився. Тепер він не виглядав офісним клерком як у їхню першу зустріч. Здається, він навіть став вище. Принаймні, зараз вона мала задирати голову, щоб побачити його обличчя. Важкий чорний плащ лежав на його плечах, приховуючи чорну сорочку з пишними рукавами з мереживними манжетами та вишуканою шнурівкою на комірі. На його ногах були чорні шкіряні брюки та високі чорні чоботи.

Помітивши, що вона його роздивляється, він схилився до неї та пошепки запитав: 

- Зараз я виглядаю так, як ти собі уявляла?

Це було так несподівано, що Єва, не втримавшись, хіхікнула. Якимось чином він дізнався, що вона думала про нього. Але посмішки у відповідь не отримала.

Володар подивився на море демонів перед ним і голосно, дуже голосно, так, що Єві захотілося закрити вуха руками, промовив:

- Ви бачите перед собою живу душу. І ви знаєте, що кожна жива душа, яка змогла прийти в Потойбіччя, особлива. Ця душа – моя! Вона належить мені! І жоден з вас не може торкнутися її чи навіть заговорити з нею без мого дозволу. Це мій наказ! Хто порушить його, буде покараний вигнанням у Порожнечу!

Демони почали один за одним схиляти голови, а Володар, не чекаючи, поки всі це зроблять, повернувся і увійшов в дім Вельзевула. Єва поспішала за ним.

Вона була в абсолютному захваті! Ця сцена була просто неймовірною! Вона не зрозуміла, що тут відбулося, але це було якесь шаленство!

- Що вони хотіли від мене?

Володар взмахнув рукою і його величний образ зник. Перед нею знову стояв той самий чоловік, якого вона побачила в свій перший візит. Розчарування, звісно, але що вже поробиш.

- Володарю, я не знаю, звідки вони всі дізналися, - Вельзевул і Катарія теж увійшли в будинок.

- В нас тут жива душа, а ніхто не знатиме? Ти ж розумієш, що це неможливо. Вона має піти. Ти пояснив їй щодо дверей?

Перш ніж Вельзевул відповів, Єва, якій набридло, що про неї говорять, начебто її тут немає, втрутилася:

- Так, він розповів. І я уявлення не маю, де їх шукати. 

Володар подивився на неї і її знову вразили його очі. Такі дивовижно гарні і такі... порожні. У нього був погляд, як у дуже старих людей, які вже все бачили, все пережили і більше нічого не хочуть.

Він важко зітхнув і вимовив:

- Всі ці демони сьогодні хотіли забрати тебе собі, бо кожен з них мріє про власну живу душу. Дуже рідко хтось з живих хоче мати з ними справу добровільно. Тобі б це не сподобалося. Зрештою, тебе б вбили. Я не можу постійно тебе охороняти, та і не збираюся власне. Як і Вельзевул. У нас є справи набагато важливіші, ніж бути няньками для дівчиська, яке не розуміє наказів і заборон. Якщо ти поки що лишаєшся з нами, ти маєш чітко виконувати мої накази. Не сперечатися, не заперечувати, не обговорювати. Тільки так ти повернешся додому і лишиш нас усіх у спокої.

Єва тільки очима могла кліпати, поки він їй вичитував, не помічаючи, як переглянулися Вельзевул з Катарі.

- Я прийняв рішення, що ти будеш жити в Цитаделі, - продовжував Володар. - Ти вільна пересуватися, куди схочеш, але завжди маєш повертатися. Якщо з тобою щось трапиться, тобі достатньо покликати Вельзевула і він почує тебе звідусіль. Ти не повинна заважати мені, в ідеалі я взагалі не маю відчувати твою присутність. А тепер ходімо. Я і так витратив на тебе забагато часу.