Розділ 3

Наступного вечора вона, замість того, щоб роздягатися перед сном, навпаки, вдяглася. Минулого разу вона опинилася в Потойбіччі в піжамі, тож цього разу вирішила не повторювати помилки і дістала з шафи свою улюблену блакитну сукню з малесенькими білими квіточками. 

Вона лягла в ліжко і випила кілька заготовлених пігулок. Кілька хвилин потому вона міцно заснула…

...а потім розплющила очі і побачила вже знайому стіну. Вона простягнула руку і потягнула за кільце – двері легко відкрилися.

Єва переступила поріг, очікуючи побачити ту саму кімнату, але ні – цього разу вона опинилася у величезній порожній залі. Вона несміливо пішла вперед і звук її кроків звучав разом із відлунням. Світло в залу потрапляло з великих вікон, які знаходились десь високо-високо вгорі.

Єва йшла і йшла, а кімната все не закінчувалася. Оце і усе? Вона вже готова була розчаруватися, коли перед нею з'явилася висока чоловіча фігура. У Єви перехопило подих від того, наскільки це був гарний чоловік. І точно то був демон, адже такий чистий секс можуть випромінювати тільки вони!

- То-то-то, - задумливо промовив він низьким приємним голосом, - хто це в нас тут? Звідки в нашому темному світі таке маленьке живе сонечко?

Єва посміхнулася. Вона була всього лиш людиною, а жодна людина не здатна протистояти демонічному шарму.

Вона вже відкрила рота, щоб відповісти йому, але зненацька сталося щось дивне: крізь надзвичайно гарну зовнішність вона побачила зовсім інше обличчя. Це було так, наче в фоторедакторі одну картинку наклали на іншу, але там, за маскою був той, кого вона зустріла тут минулого разу і кого Вельзевул назвав володарем.

Перш ніж вона встигла хоч щось сказати, в залі з'явився Вельзевул. Він мигцем глянув на співбесідника Єви, але уся його увага була зосереджена на ній. І весь його гнів.

- Єва, ти знову тут! - він схопив її за руку. - Цього разу я зроблю усе, щоб ти ніколи не змогла більше сюди прийти!

Він потягнув її до виходу, але Єва встигла сказати:

- А цього разу тобі не потрібен наказ твого володаря?

Вельзевул завмер, здивовано дивлячись на неї:

- Що?

         Єва подивилася через його плече на іншого демона, який ледь помітно посміхався.

- Залиш її, Вельзевул, - мить – і він змінився, знову ставши тим, кого Єва зустріла минулого разу. - Нехай погостює у нас, якщо їй так того хочеться. 

- Справді? - радісно скрикнула Єва. - Я можу трошки побути тут?

- Трошки... - він загадково похитав головою. - Так, ти можеш побути тут. Я скажу, коли ти зможеш піти.

І він зник.

Єва повернулася до Вельзевула, який дивився на неї так, наче в неї виросла друга голова. 

- Бачиш? Він дозволив!

- І це лякає мене більше, ніж ти собі уявляєш. 

Вельзевул, не говорячи нічого, швидко пішов вперед, а Єві довелося практично бігти за ним. Вона не зрозуміла, як це сталося, але раптом вони опинилися на вулиці. Але ж вони… просто ішли! І як це будівля перетворилася на вулицю?!

- Де ми?

- Це, - Вельзевул розвів руками, - те, що ви, люди, звете пеклом.

Єва озиралася навкруги. Вона не могла повірити в те, що бачила. Це не було пеклом,  це більше було схоже на ідилічне європейське містечко, маленьке і затишне. Вулицями ходили люди, гралися діти, десь гавкотіла собака.  Єдине, що видавало те, що це не звичайне місто, був зовнішній вигляд людей: вони були вдягнені так, ніби готувалися до участі у театральній виставі – різні стилі, різні епохи.

- Це дивовижно... - прошепотіла Єва. - Вельзевул, я навіть не уявляла!

- Звичайно, ти ж вважала, що тут темно і пахне сіркою, - засміявся Вельзевул.  - Тебе ще буде, від чого здивуватися.

- Я хочу побачити усе! Покажи мені!

- Я покажу, але спершу скажи мені: як ти впізнала володаря? 

Єва щиро здивувалася:

- Та це ж було видно. Його маскування не таке надійне, як йому здається.

Вельзевул загадково подивився на неї, високо піднявши брови, але більше він нічого не сказав на цей рахунок.

Він цілий день водив її по різним місцям, показував, розповідав – це була найдивніша екскурсія в її житті, але й найцікавіша. Єва не могла припинити дивуватися, наскільки все в цьому світі продумано і гарно сплановано. Ідеальний світ.

Але зрештою вона стомилася, надзвичайно стомилася, хоч Вельзевул і запевнив її, що вони не побачили і тисячної частини усього. В якийсь момент дівчина відчула себе так, наче в неї сіла батарейка, наче вся її енергія раптово закінчилася.

- Так буває, коли жива душа потрапляє в Потойбіччя, - з розумінням сказав Вельзевул. - Тобі треба відпочити.

         Демон поводився так, наче ніколи і не злився на неї через те, що вона прийшла сюди.

- Я можу повернутися додому?

- Ходи сюди, - Вельзевул узяв її за руку і потягнув у вузький провулок.