Розділ 1

Народився я у Десенці, на тихій київській околиці. У людей вона зветься просто протокою, а от між нас, створінь невидимих людському оку, її ім’я — Чорторий.

І з’явився я не на березі, не на суші, а саме у воді — там, де найгустіший туман сходиться з темною течією.

Гадаю, ви вже здогадалися, хто я. А якщо ні — скажу прямо: я чорт. Річковий чорт, один із тих, що народжуються разом із річковою млою.

Та не думайте, що ми всі однакові. Є болотяні, лісові, хатні й ще безліч інших. У кожного виду — своя барва, свій розмір, своє призначення. Болотяні чорти тримають лад у володіннях Болотяника, лісові — у гущавині Лісовика, а ми, річкові, оберігаємо воду та все, що в ній дихає.

Ми очищаємо течію від гнилизни, спрямовуємо потоки, щоб річка не заболочувалась, зберігаємо рівновагу між очеретами, рибами і берегами. Там, де живе річковий чорт, вода рідко цвіте й не застоюється, а русло не міліє. Та люди цього не знають — їм простіше назвати нас злими духами.

Типові кольори річкових чортів:

• темно-зелений — як ряска, водорості, тінь під очеретом;

• болотний, оливковий — щоб зливатися з каламутною водою;

• синювато-сірий — мов річкові глибини;

• коричнево-зелений — як мул на дні.

Шерсть у нас від синього до чорного, очі — жовті, бурштинові чи світло-зелені. Вони світяться у темряві, мов ліхтарики, що бачать усе.

Ніч на Купалу — це наша колиска.

Коли туман стає густим, як молоко, у повітрі з’являються прозорі тіні — легкі, ніби намальовані дотиком холоду. Вони плавають над водою кілька хвилин, тріпочуть, смикаються від кожного поруху вітру.

1. Щойно холодний подих вітру торкнеться тіні, вона стискається й падає в воду, наче хтось невидимий відпускає її в стихію.

2. 

У глибині тінь обростає шерстю, темніє, набуває обтічної форми.

Так народжується тіло.

Тому наша шкіра холодна, а колір-темний: ми буквально зліплені з самої річки.

3. Досягнувши росту пів метра, створіння відпливає у найглибшу яму Чорториї.

Там робить свій перший „подих”, втягуючи не повітря, а воду — так, як це роблять риби. І тільки після того стає повноцінним чортом.

4. Зростаємо ми швидко:

• за три-чотири дні — від 0,5 м до цілого метра,

• за два тижні — до 1,3–1,5 м.

З віком шерсть темнішає, а в очах вперше спалахує жовтий вогник.

Але моя поява була іншою!

Я випав із туману не у воду, як усі, а в очерет — на мілке, тепле, майже сухе місце.

Мабуть, саме через це річка не встигла „забарвити” мене.

Моя шерсть стала рудою, ніби мідь на сонці, а очі за три дні набули не бурштинової або жовтої барви, а чистої, глибокої блакиті.

Я — річковий чорт, але не такий, як інші.

Вода мене не зліпила до кінця.

Очерет залишив у мені свій слід — і відтоді я стою між двома стихіями: між водою, яка мала мене прийняти, і землею, яка мене підхопила.