Потойбіч кохання

Ми не побачимось більше ніколи

Ми не побачимось більше ніколи…

Ти повторюєш ці слова, як змій заклинатель,

Та він все одно тебе вкусить

І впустить отруту у тіло твоє,

Але ти заклинаєш:

Ми не побачимось більше ніколи…

Ти не спиш,

Ти кричиш,

Та крик твій не чує ніхто,

І змій все одно тебе вкусить –

Не можливо від долі втекти.

Ми не побачимось більше ніколи…

Ти хочеш  перехитрити її,

Долю що не залежить від тебе.

Ти уперся руками,

Кров’ю очі твої налилися,

І крізь німоту ти говориш:

Ми не побачимось більше ніколи…

Ти витрачаєш життя своє марно,

І привиди ходять десь поряд.

Ти боїшся усього

І не знаєш що хочеш,

Та змій все одно тебе вкусить,

Хоч ми й не побачимось більше ніколи.

Ти чекав на мене як завжди

Ти чекав на мене, як завжди,

На тому ж місці

У міській маршрутці.

І знову погляди зустрілися,

І ти

Хотів мене поцілувати,

Коли на вулицю ми вийшли.

Та я хотіла лише одного –

Залишитись з тобою наодинці.

А ти боявся,

І твій страх убив бажання.

Стало мені сумно,

Я захотіла кота свого поцілувати –

Він може не боїться поцілунку.

Стакан напівпорожній чи наполовину повний

Стакан напівпорожній чи наполовину повний?

Чи є різниця,

Якщо в тому стакані гіркота розлуки,

А може малодушність, слабкість,

Може злість,

Чи страх  напівпорожній чи наполовину повний?

На пів бувають лише низькі почуття,

Кохання ж половини не буває.

Дай мені руку

Дай мені руку

І очі заплющ –

Я поведу тебе в чарівний світ кохання,

Де тільки ми з тобою будемо удвох,

Де ми не скажемо ні слова,

Де нам постелена трояндова постіль,

А колючки з собою ти приніс.

Кохання варте того щоб чекати

Кохання варте того, щоб чекати.

Чекати смерті, хвороб чи нещастя.

Чекати хвилини одної –

Побути з тобою і вмерти.

Чекати грози, зливи, смерчу.

Чекати його чи її кончини.

Чекати відлиги,

Чекати війни,

Чекати допоки

Бажання пройде

І відчуєш,

Що більше чекати немає чого.

Немає смерті, хвороб і нещастя –

І щастя немає, й кохання нема.

Бажання каже йди вперед

Бажання каже: йди вперед!

А страх кричить: спинися!

Не дихай, не живи,

Не мрій і не твори.

Сиди тихенько, не журися,

Нічого не чекай – змирися.

Твої роки спливли, як тінь,

Як падає пожовкле листя.

Так ти – завмри, не ворушися!

Можливо так продовжиш дні.

Шепоче підлий страх.

Та ти не слухай,

А замордуй його коханням,

Додай відвагу, силу, міць,

Інтригу, радість, щастя,

І посміхайся кожну мить.

Іди вперед і не барися,

Не стій на місті і борися

За кожну мить, за подих кожний,

За поцілунок, за любов,

За дружбу щиру,

За світанок

І за наступний кожний ранок

Зі страхом ти своїм борись!

Потойбіч кохання

Потойбіч кохання,

По цей бік розлуки

У серці гуде і двигтить.

Рахую я дні

І міряю кроки,

Які ти до мене зробив.

Ти десь загубився

У нетрях розлуки,

А серце гуде і щемить.

Рахую я дні і міряю кроки,

Які ти до мене зробив.

А ти немов вітер –

Подув і немає,

А серце болить і щемить.

Рахую я дні і міряю кроки ,

Які ти до мене зробив.

Ти мовби зоря,

Що з’являється в небі

І падає швидко вниз.  

Побачу її й загадаю бажання,

Щоб десять ти кроків зробив.

Потойбіч кохання,

По цей бік розлуки

Рахую я кроки твої.

Я збираю щастя по шматочках

Я збираю щастя по шматочках,

Кожен день складаю в скриньку:

Там шматок і там шматочок –

Твоя скупість заважає,

Скринька геть порожня.

Я кладу туди надію,

Віру, мрію і терпіння,

Твою вроду і звабливість,

Впертість разом з ними.

Все одно вона порожня,

Бо нема кохання в ній –

Ти кохати не умієш,

Ти скупий.

Про що мовчить моє серце?

Про що мовчить моє серце?

Воно нікому не скаже –

Воно про тебе мовчить.

Ти не дозволив йому говорити,

Ти перекрив йому кисень,

На горло йому наступив.

Про що мовчить моє серце?

Воно нікому не скаже –

Воно про тебе мовчить.

Ти знову пішов назавжди

Ти знову пішов назавжди,

А я не тримаю –

Іди.

І знову тебе не питаю,

Чому ти пішов назавжди.

Чому я чекаю –

Не знаю,

І що я чекаю –

Також,

Я лише в душі відчуваю,

Що знову  підеш назавжди.

Слова твої пусті

Слова твої пусті –

Не значать геть нічого.

Обіцянки порожні,

Нікому не потрібні.

Кидаєш їх на вітер,

А вітру все одно

Куди він їх розвіє –

У прірву чи в канаву,

Й піском присипле потім.

Я нагорну на них могилу

І камінь зверху покладу.