Жадоба

Потім корма пішла під воду, нас почало затягувати, я намагався вибратись, але це було дуже важко, певне, майже неможливо. Я барахтався у воді, навколо плавали різні частини корабля, і я втратив з поля зору своїх товаришів, раптом я відчув рукою щось дерев'яне, то було бочка, яка підіймалась на гору, я вхопився за неї, почав барахтати ногами, і врешті решт винирнув. Над водою був такий же хаос, як і під нею.
-"Капітане! Мойша! Гей, ви де!?" - почав я волати. Потім я почув десь крики про допомогу і дикий вереск, і я зрозумів, що Уроборос досі ще десь тут, поряд. Я напружився, почав прислухатися і вдивлятися у воду. Я увесь перетворився в увагу. Так я проплавав чортазна скільки часу, мабудь хвилин тридцять, або навідь годину, бо я вже почав дуже мерзнути, і окрім того, я переставав вірити в те, що та тварюка десь поряд, то ж я розслабився, втратив пильність і почав кудись грести, в надії побачити обриси берега, десь недалеко. Одної миті, коли я плив, я відчув ніби якийсь подих зі спини, ніби хтось дивиться на мене. Я обернувся. але нікого не було, потім поплив далі. Але відчуття зосталося, я знов обернувся, та нічого не було. На третій раз я вже відчув, як по моєму плечу тече щось липке і в'язке, то була слина. Слина Уробороса. Я повільно обернувся, і побачив що його довжезне тіло з великою головою вже нависло надімною, він почав волати, а я від неймовірного страху почав кричати на нього. Потім він замовк, широко відкрив пащу і я вже у своїх роздумах попрощався із життям, аж раптом я почув командирський крик Капітана.
-"Гей, тварюко, подивись, що в нас тут є!" - після цих слів він вистрелив зі соєї рушниці в Уробороса. Капітан летів верхи на гіпокрилі, обіймаючи однією рукою яйце змія. Уроборос переключив свою увагу на яйце, і закричав, запищав, зарепетував так, що в мене аж вуха позакладало. Він почав переслідувати гіпокрила, Капітан летав по колу. Уроборос декілька раз плюнув кислотою, але не влучив. Він з кожною хвилиною все більше і більше бісився. Коли нарешті випадково вкусив кончик свого хвоста, вхопився за нього, як і був план, і вже не зміг зупинитись через свою жадібність: він почав кусати, гризти, ковтати, рвати свою ж плоть на частки. Це було дивовижне, потворне і криваве видовище. Тварюка скулила від болю, що сама ж собі вчиняла, але злість настільки закрила її очі, що вона вже нічого не розрізняла. Біль тільки підвищував агресію. Уроборос барахтався у воді, перевертався, сіпався, і нарешті остаточно зжер себе самого, дивним чином вивернувши свою пащу, і заковтнувши свою ж голову. З огляду на біологічні процеси травлення, я навідь на хвильку замислився, а куди ж це все ділось, у якості іжі? Але марно було шукати у цьому всьому логіку. Уся вода була наповнена теплою кров'ю Уробороса. Чере деякий час Капітан підлетів до мене і допоміг вибратися з води.
-"Ну що ж, хлопче, ти не погано справляєшся. Я подумаю, може варто тебе повисти у званні..." - мовив Капітан.
-"Дорогий Капітане, я б чесно кажучи, залишився б у свому світі, та забув би все це навіки" - жалісливо відповів я.
-"Вибачай, але це не можливо, ми тебе врятували, ти був на нашому кораблі, де діють наші правила, правила нашого світу, то ж доведеться змиритися, коли ми повернемося у Потайсвіт,  ми відновимо корабель, наберемо команду, і знову рушимо у мандри.
Ми летіли на гіпокрилі, поряд із нами летів ще один, на якому сиділи Зан-Зен і Мойша, я вдивлявся в обриси свого світу, у сонце що вже повільно підіймалося над Землею, на небо, з рідкими хмаринками, на міста, де лишень прокидалися люди, звичайні люди, що нічогісінько не знають про інші світи, про цих тварюк, зараз люди підуть до роботи, потім повернуться до домівок, до своїх сімей і друзів, і так буде усе їх життя. Я на все це дивився і розумів, що це, можливо, востаннє я бачу свій рідний світ. Як же це на справді прикро.