Втеча

Я не знаю скільки часу ми так блукали лабіринтами одеських катакомб, скільки разів ми повертали у різні сторони, але нарешті все ж таки добрели до логова звіра. То була величезна кімната видолблена у ракушняку, напевно ще до Другої Світової, і у центрі того приміщення знаходилось яйце, величиною з холодильник, зеленуватого кольору. Зан-Зен освітив його ліхтарем.
-"Це його дитя..." - задумчиво мовив Мойша.
-"І що ж тепер, ми знищемо його?" - спитав я.
-"Ні, це треба доставити у наш світ, справа в тім, що щоб це не було за створіння, але воно існує вже мільйони років, та у свому світі, і ми не можемо знищити його повністю, адже це порушить баланс, то ж ми повинні повернути Уробороса до його світу"
-"Але як він тут опинився взагалі, у цьому світі?" - здивовано спитав я.
-"Гадки не маю" - відповів Мойша. Після цього я почув якийсь шорох за спиною.
-"От чортівня, розійдіться!" - крикнув Мойша, відскакуючи у бік. Я і Зан-Зен послідували за його прикладом. У той самий момент коли я вже летів у повітрі в бік, у кімнату вповзла голова змія, з роззявленою у всю пащею. Та паща, мабудь, без проблем могла проковтнути триповерховий будинок. Потім вона різко зімкнулась, так, що аж клоцнули зуби. Ми вціліли.
-"Я вже придумав, як нам його вбити, але треба виманити його до води!" - крикнув Мойша.
Ми встали і побігли в інший кінець кімнати. Вона була тупікова, то ж питання ще було в тому, як нам взагалі звідси вибратись.
-"Тікайте до лівого кута!" - крикнув Зан-Зен. Ми побігли туди. Тим часом Зан-Зен підбіг до яйця і почав котити його до кута приміщення. Змій заревів так, ніби йому в серце встромили спис. Потім він почав швидко вповзати в кімнату, звертаючись у велитеньский клуб, вже зовсім нас не помічаючи.
-"Біжіть!" - крикнв Зан-Зен. Ми вибігли, після чого Мойша метнув свій спис у тварюку. І знову змій заволав, різко обернувся, зловісно глянув на нас, а коли знову подивився на яйце, то там вже нікого не було, бо Зан-Зен відбіг у іншу частину кімнати. Уроборос прискіпливо оглянув і обнюхав яйце і, зрозумівши, що йому вже нічого не загрожує, кинувся до нас.
-"Відмінно! А тепер, таки, час тікати!" - задоволено крикнув Мойша. Ми бігли так швидко, як могли, тварюка зовсім не зменшувала темп. Якоїсь миті я вже почав задихатися і втрачати свідомість від цього шаленого бігу.
-"Гей, хлопче, якщо ти впадеш, то більше ніколи не сможешь задати мені свої питання!" - з посмішкою мовив Мойша, підхопивши мене під руки. Коли ми нарешті майже вибігли з печери, він вже буквально тягнув мене за собою.
-"Ще трішки, ще трішки!"