Янголятко похнюпилося, зітхнуло скрушно, потім пильно подивилося на Куця, і все ж відмовилося покидати свого вихованця хоч на годинку.
Куць стенув плечима, відвернувся, зробив собі з долоні екранчик монітора і забубонів.
-Веганський інста аккаунт в закритому чаті плюс аккаунт вебмоделінговий в реальному часі паралельно, теж в закритому чаті.
Янголятко удало, що йому зовсім не цікаво про веганів і вебмоделінг, і полетіло до підопічного. Диво чи то удавало, що спить, чи й справді заснуло. Важко сказати по невидимій майже нікому хмаринці, спить вона чи просто не хоче гратися, бо їй сумно або нудно.
Насправді ж та невидима сумна хмаринка збиралася на силі і зосереджено прислухалась до того, що було ледь чутно з будинку навпроти, через бульвар.
Там кричали породіллі й новонароджені.
Сил все менше, навіщо народжуватись - не пам'ятало. А перетнути ту відстань - наче через вогонь пройти і не згоріти. Хмаринці можна бути тільки там, де одночасно і древня, і нова сила. На бульварі йому буде наче тому космонавту без скафандра у вакуумі. Страшно боляче.
-Але ж інакше мене не стане. Та добра людина з хреста мене втішає, а я відчуваю, що тану. Сто років пройшло. Або сьогодні, або ніколи.
Янголятко обійняло сумну хмаринку, ділилося з нею своєю силою і спокоєм. Хмаринка наче трохи заспокоїлась. Тоді охоронець прошепотів їй подумки, так тихо, щоб Куць не почув: “Нічого не бійся. Я врятую. А той Куць сьогодні піде на годинку звідси. Якраз встигнемо. Не рухайся. Удавай, що спиш".
Куцик все ще бурмотів собі в долоню, де світився екранчик та миготіли картинки.
-Ой, Куцику, а що це в тебе? Я ж дуже недосвідчена. Може ти мені щось розкажеш, ти так багато знаєш про сей світ?
Куцик підозріло глянув у чесні янгольські оченята. І як завжди не встояв від спокуси похизуватися.
-Ну то я собі підробіток знайшов. У них тут соцмережі популярні, а вести самим ніколи або складно. Тож я підрядився. Ми ж, ну ти в курсі, не такі нероби, я ви, пернаті. В нас з першої промислової революції завжди діла є, з технікою пов'язані.
-Ой, як ти цікаво розказуєш.
-Ну так. Не вічно ж ми тут сидітимемо. Колись воно щезне, наше мале. Ти полинеш до своїх садів, а мені тра буде знов гарувати. Такого розслабону, як тут, вже не буде. Так я поки що кваліфікацію підвищую. Он - диви.
-О, краса яка. А що це?
-То такі уявні комірки, де ці людці зберігають щось важливе для себе. Якісь події або емоції. Он бачиш, то вегани радяться про своє щось.
-Вега що?
-От ти село неасфальтоване. То такі люди, що споживають одні рослини. Ніякого мняса чи яєць або молока.
-Вони святі подвижники, а взяли Куця на роботу? Як так?
-Ой ти ж смішне янголятко. Вони не святі і взагалі не християни. Їм просто шкода тваринок.
-Нічого собі. А оті вебкаммоделі, вони теж тваринок жаліють?
-Ну навіть не знаю. Ти мала ще. Але ж ти янгол, тобі треба про людей все знати. Ті моделі показують себе, але не тілесно, в через монітор, усяким іншим людям за гроші. Розмови з ними ведуть непристойні і поводять себе розпусно. Ти хоч зрозуміла щось?
-Не зовсім. Про непристойне ми, янголи, все знаємо, нам у школі цілий семестр про це читали. А от що таке монітор і веб?
-Ну... е... це як в казках про чарівне дзеркало, дійшло?
-Дійшло, не кричи. Тут Варвара. Їй неприємно таке чути. Мало її за життя мучили, мало того, що дурну казку про Рапунцель придумали й все перекрутили. Так ти ще про всяку гидоту тут постійно торочиш. А вона була красива й непорочна. Нащо ти так робиш, Куцику?
-Тю, непорочна красуня, хоч послухає для загального розвитку.
-Розвитку? Вона одна з чотирнадцяти помічників, її усі християни поважають. А чого добився ти?
-Ай, ну тебе. Вже майже стемніло. Сиди тут, курка мокра. Я пішов, бо від твоїх недолугих проповідей в мене знову алергія буде.
-Як хочеш. Пожалкуєш, та пізно буде.
-Це ти пожалкуєш, коли тебе звідси відкличуть, що була в таких місцях, а жодної русалки, жодного водяника, ні упиря навіть зблизька не бачила, з жодною відьмочкою не поговорила. Все проґавила. Он тут три квіткових магазини поруч. В кожному папороть продають.
-І?
-Так ні до лісу в купальську ніч ходити не треба, ні від страхіть ховатися. Перелітаєш до магазу, а там папороть цвіте. Людців нема, бо ніч же. Береш ту квітку, а з нею що хоч роби - клади знаходь, болячки лікуй, хлопця собі причаруй навік.
-Ну ти зовсім того. Нащо янголам клади або хлопці? І ми не хворіємо. А подивитись, як папороть цвіте - воно заманливо. Давно не було мене в райських кущах. Ти б знав, які там квіти, як там пахне - не ладаном, а трояндами. Ой...
-Знову я тебе підловив, дурне дівчисько. Три-нуль на мою користь, не забудь, а я пішов.
-Не забуду, Куцику. Куди ж дурному янголу до тебе.