Частина 34

Пройшла година або навіть більше, як ми сиділи у клітці, а решта були зв'язані та сиділи на холодній кам'яній підлозі.
Я помітила, як хлопців почали метушитися.
— якщо ми будемо так і сидіти і нічого не робити, то ми пробудемо тут цілу вічність, — сказав Дмитро рухаючи зв'язаними руками і ногами. В той час, як Марта розв'язувала руки тою самою схемою, що і Ліля. 
— все, — сказала Марта і піднялася. Хлопці, аж від шоку роти відкрили, окрім, Мікайла та Мазхара, які теж підвелися розв'язаними. 
— якого? — промовив шоковано Дмитро. 
— як? — сказав Артем відходячи від шоку. 
— схема велосипеда, — сказала Марта.
— і де нам взяти велосипед? — запитав Алекс, що змусило нас сміятися. — що смішного? 
— Алексе, — почав Мазхар, — нам не потрібно велосипеда. Схема велосипеда у себе включає такі рухи. Оскільки, ви футболісти і в кросівках.
— Стоп, — перебив Мазхара Олег, — я не у кросівках. — вказав Олег на свої лакові туфлі. — я у туфлях. 
— Олеже, ми тобі допоможемо. Сиди тихо, будь ласка. 
— я не футболіст, я гонщик, — перебив Мазхара Дмитро. 
— Дмитро помовч! — невитримала Ліля і крикнула.
— Що ж продовжимо, — сказав Мазхар після того, як усі замовкли, — берете два шнурки від кросівок і зв'язуєте їх, але між затяжкою, якою зв'язані ваші руки. Далі уявіть, що ви на велосипеді і крутите педалі. — господи, чому це так смішно виглядає? Хлопці, які дуже швидко крутили уявні педалі, ніби робивши це трішки помаліше вони не встигнуть.
— дівочки, ми сидимо в цій клітці,  як ті домашні тваринки, — сказала я відвернувшись від хлопців, які звільнялися від скотчу та затяжок. 
— ти маєш ідеї, як звідси вийти? — запитала Ніка. 
— ні. Не маю. — відповіла я. 
— проте, я маю,  — почувся голос Марти по ту сторону клітки. — зараз Мазхар. спробує відімкнути цю колодку невидимкою. 
— готові, бігти, як злочинці, — запитав Мазхар з лукавою посмішкою. 
— як ніколи,  — сказали ми із дівчатами в унісон. Хвилина часу і були вільні від клітки.
— Зараз Дем'ян абсолютно впевнений, що ми не виберемося, — сказав Мікайло, — тому не варто чекати. 

Тиждень потому  

Тиждень, як ми втекли з того складу і я нічого не чула про цього Дем'яна. Або Марта, Михайло та Мазхар це дуже добре приховували. 
А зараз ми поглинули з головою у проект. Від восьмої до восьмої ми вже, як тиждень працюємо. І як завжди Микола мене забирає з офісу. Ми просуваємося вперед з проектом. І ще тиждень такої кропіткої роботи і ми на стадії фіналу.
— гаразд, думаю, що нам пора на обед, а то ми працюємо без перерви,— сказала Марта після п'ятигодинної роботи без перерви. 
— всім привіт! — зайшов Микола. І всі важко вдихнули.
— Микола Шапаренко, зараз ми не в змозі тобі розповідати про проект, — сказала Марта. 
— а я не для цього прийшов. 
— а ну добре. Все, всі на обед. Через годину всі на цьому місці. — сказала Марта і конференц-зал спорожнився залишилися лише я та Микола Шапаренко. 
— як ти? — запитав Микола з м'якою усмішкою на обличчі. 
— добре, незважаючи на те, що я голодна, а ти прийшов і зупиняєш мій обед. 
— ні, зовсім не так. — він показав пакет. 
— там їжа? — запитала я 
— цегла. — я подивилася на Миколу вбивчим поглядом. — яка ти смішна, — засміявся хлопець.
— а ще голодна і зла. 
— я знаю, як це виправити, — сказав Микола поставивши пакет на стіл та обійнявши мене за талію. 
— ммм і як саме? — провела я рукою по його грудях. 
— зазирни у пакет, — я простягнула руку до столу і взяла пакет, а у пакеті два кебаби і два великих айс лате.
— це те, що бажала моя темна душа. Давай, сядемо у мене у кабінеті та поїмо, гаразд? Бо тут багато креслень. Марта з Алексом нас вб'ють, якщо ми їх заляпаємо.
— ведіть, мадам. — сказав Микола посміхнувшись пропустивши мене вперед. Зайшовши у кабінет ми сіли на диванчик. Я одразу накинулася на пакет з їжею.
— голодна жінка — чекай біди. — промовив Микола. 
— ти почекай, я зараз піду і підпалю твій шикарний особняк. 
— ти і так вже затопила мій пентхаус. 
— це не я. Якщо б я мстила, то не топила пентхаус, я б спалила особняк. Як я вже сказала. 
— о, Алекс прийшов, — різко зірвався з місця Микола, — Мені треба поговорити з ним.
— про що? 
— про наше, — сказав Микола і щось він мені недоговорює. 
— ваше?
— футбол. В нас завтра гра Counter Strike, — всеодно це все дивно, — ти їж, а я зараз прийду, — дивно. 
— куди він побіг, немов ошпарений? — зайшла у кабінет Марта та сіла поруч зі мною на диванчик. — о лате. Твоє? 
— Миколи. Але він його, ще не пив, — я взяла станчик з лате і надпила. — у них завтра з Алексом буде спаринг по Counter Strike. 
— що? Вперше чую. Алекс завтра їде до сестри. Який спаринг? — збрехав. Я вб'ю його. Я зі всією лютю відкусила кебаб.
— а приїде коли?
— на наступний день.
— він може мені зраджувати? — Марта мало не подавилася лате.
— ви тільки помирилися, яка ще зрада?
— тоді, який до біса Counter Strike? — підвищила голос та побачила, як вони направляються сюди. — зараз запитаємо. 
— або мені бреше Андрієвський. — сказала Марта і коли вони зайшли у кабінет ми кинули на них погляди повної люті.
— А чому ви так нас дивитесь? — запитав Алекс. 
— ти завтра до сестри їдеш чи у Контр Страйк граєш? — запитала Марта. 
— до сестри. 
— тоді ти з ким граєш ? — запитала я не відводячи погляду від очей Миколи.
— я думав, що це завтра, а виявилося, що на наступний тиждень. — виправдовувався Микола. 
— ви щось двоє провертаєте і ми це дізнаємося. — сказала я і пішла у конференц-зал працювати. Згодом прийшла Марта і з нею Андрієвський та решта працівників. — що ви задумали, Андрієвський? — гакинулася я на Алекса. 
— ти назвала мене на прізвище, отже, ти зла. І я маю сказати правду, але не можу. 
— що означає «я не можу»? 
— Господи. Як вас вас зрозуміти. 
— Андрієвський, — підвищила голос Марта, — кажи.
— ви лишаєте мене друга. — пробурмотів Андрієвський. 
— Андрієвський, останнє попередження, — сказала Марта на підвищеному тоні. 
— гаразд. Він готує сюрприз. 
— сюрприз? — здивовано переглянулися ми з Мартою.
— так і він тобі не зраджує. Просто почекай трішки. 
— а коли він буде? — запитала Марта. 
— не скажу. — сказав Алекс. 
— ти скажеш, — сказала фактом я. В Олександра не було іншого варіанту, як не сказати. В них з Мартою доволі абюзивні стосунки. 
— здається, що на наступному тижні. Я не знаю. Ви двоє маньячки. — сказав Алекс і вилетів з кабінету, як куля.
— справу зроблено,  — ми зробили долонями «п'ять», як нас вчили у дитинстві та посміхнулися. Обернувшись побачили, як група дизайнерів та архітекторів і Меланія з Лейлою дивилися на нас.
— працюємо на наступний тиждень презентація проекту. Ми повинні все встигнути. — Марта поплескала у долоні. — давайте. Так емблема бази. Мені вона потрібна. Хто робив? — звернулася дівчина до мене.
— цим займалися дизайнери Христина з Діаною. 
— ну так, де вони?
— не знаю.  
— обід давно закінчився. — здається, що моя подруга зла. І може їх звільнити. А якщо їх звільнять, то роботу дизайнерів буду робити я з Алексом. Що дуже погано. Я і так ландшафтом зайнята. А ось і вони. З'явилися. 
— де ви були? — суворим підвищеним тоном сказала Марта.
— в друкарні ви ж самі нас відправили роздрукувати емблему. Хоча можна було роздрукувати все разом. — відповіла Христина. 
— так, давайте за інтер'єр беріться там ще трохи залишилося. Шановні працюємо дуже швидко ми маємо все встигнути до суботи. — презентація в суботу?
— презентація у суботу? — запитала я
— так, — кивнула головою Марта, — пан Шапаренко захотів презентувати проект у суботу. Та і він вирішив зробити з цього аж ціле свято. — махнула руками дівчина, що мало мене не вдарила.
— для чого це?
— ти в мене питаєш? Це він твій бойфренд. Це я б мала питати у тебе. 
— логічно. — сказала я та поринула у роботу. У вечері, як завжди мене забрав Микола. Коли ми їхали у машині я не витримала та запитала 
— чому ти мені не сказав, що презентація у суботу? — заявила я хлопцеві. 
— я думав, що тобі сказали.
— сьогодні сказали. Ти кудись їдеш? Тікаєш? — запитала я Микола лише спантеличено дивився на мене.
— тобто? 
— презентація цієї суботи.
— чим швидше, тим краще, — просто відповів чоловік.
— хто спішить, той людей смішить. — пробурмотіла я та дивилася у вікно проїжджаючи будинки, споруди.
Як тільки ми увійшли у будівлю нас зустрів Петро Васильович.
— доброго вечора, пане Миколо, ваш пентхаус знову готовий вас прийняти. — чудово, тепер Колясик зможе жити у своєму пентхаусі. Мій мозок вважав, що це чудова ідея, а моє серце думало, по-іншому. Воно хотіло поринути в його обійми, поцілунки, дотики. 
— гаразд, дякую. — Микола кивнув і ми попрямували у ліфт. 
— що ж.. — перервала наше мовчання у ліфті. Мені ніколи, ще так не було ніяково, — ти напевно не зміг дочекатися, коли закінчиться ремонт. 
— я не хотів, щоб він закінчувався. 
— рано чи пізно він мав закінчитися,  — промовила я дивившись у його карі очі, які мене так вводять у гіпноз. Ліфт зупинився на поверсі Миколи 
— ходімо, — простягнув хлопець мені свою долоню.
— я живу поверхом вище.
— я в курсі, — не давши мені відповісти хлопець підняв мене на руки, як ту пір'їнку і поніс у свій пентхаус. 
— що ти робиш? — сказала я, коли він переступив поріг свого пентхаусу.
— є ж традиція. Що чоловік заносить свою дружину у дім.
— але я не твоя дружина. 
— колись станеш. 
— ти занадто самовпевнений, якщо думаєш, що це станеться. 
— так, Маріє, це станеться. Хочеш ти цього чи ні.
— ти змусиш мене одружитися із тобою? 
— якщо буде потрібно, то я викраду тебе та одразу повезу в ЗАГС. 
— ти божевільний чи не так? — запитала я посміхаючись.
— божевільний. Ти звела мене з розуму. Щодня зводиш. Кожного божого дня. — хлопець прилинув до моїх губ. Цілуючи кожну частинку. Спочатку він цілував ніжно намагаючись змусити мене йому відповісти, а тоді коли я здалася весь той вогонь, який тримався у наших серцях вирвався назовні. 
Вранці я прокинулася від смачного запаху, який линув з кухні. Увійшовши на кухню я помітила, як Микола хазяйнував на своїй кухні. На цей раз він був у футболці та спортивних штанах.
— що готуєш? — запитала з посмішкою на обличчі. Уважно спостерігаючи за ним.
— сніданок. Ти рано прокинулася. 
— можливо, тому, що хтось залишив мене одну у своїй холодній спальні. — хлопець лише посміхнувся та повернувся готувати сніданок. — гаразд, я піду.
— куди це ти задумала іти? — раптом Микола опинився біля мене. 
— до себе. Переодягнусь і на роботу. А то наш новий клієнт у суботу хоче вже презентацію проєкту. 
— що за придурок, — похитав головою Микола. 
— і не кажи, — легко доторкнувшись до його губ я посміхнулася і побігла у сторону ліфта. Піднявшись до свого пентхаусу я прийняла душ переодяглась у білу сукню з відкритою спинкою нанесла легкий макіяж зробивши акцент на червоних губах зачіскою я довго думала, що мені зробити і я вирішила накрутити легкі локони. Взявшись у білі босоніжки я взяла сумочку та ключі і спустилася вниз до машини. По дорозі у офіс я заскочила у нашу улюблену з дівчатами пекарню взяла усій команді по лате і випічці. Коли я під'їхали до офісу то зрозуміла,що все це сама не занесу на третій поверх, бо ліфт зламався учора, а його так і не полагодили. Недодзвонившись до Марти я набрала Алекса. 
— що ти хочеш в моєї найсвітлішої душі у цьому світі, Маріє? — сказав хлопець коли підходив до моєї машини. 
— ти і світла душа? Алексе, ти трішки перебільшив тобі не здається?
— нуу, — хлопець задумався, — можливо трішки. Може перейдемо до справи?
— так. На задньому сидінні є пакети, — хлопець підійшов до задніх дверей і відрив їх.
— йомайо, — Алекс виглянув з машини і подивився на мене, — ти що усю пекарню купила?
— ні, там ще залишилося трохи випічки. Це я хотіла зробити усім сюрприз. 
— тільки не мені, бо я допомогаю тобі з цим всім. До речі, а де Микола? Могла його попросити.
— він у себе у пентхаусі. Готує. Я його залишила і поїхала сюди.
— ти його вигнала з пентхаусу? — запитав Алекс, коли діставав пакети з випічки з машини, а я взяла каву. 
— ні, він вирішив, що сьогоднішню ніч ми проведемо у нього, — сказала я і закрила машину і ми направилися до входу.
— ти знову стаєш м'якою. — сказав Алекс коли ми піднімалися на другий поверх. 
— знаю. Але кожна розмова з ним руйнує ті стіни, які будувалися цілий рік. Я так легко піддалася його чарам, якщо він знову втече? — цим питанням я задаюсь кожного разу, коли залишають на самоті. 
— я думаю, що Микола більше не втече.
— думаєш?
— я впевнений. Ти мені поясни раз ми тут з тобою так відкрито говоримо. Твоя подруга буде тікати від своїх почуттів до мене?
— буде. Вона стала закритою. Вона не довіряє тобі. 
— ти не сказала мені нічого нового. 
— нічого нового? — зустріла нас Марта біля столу Лейли, — про, що це ви шепочетесь?
— про тебе, — прямо сказав Алекс і покрокував з пакетами для випічкою у конференц-зал. 
— і про, що ви говорили? — запитала Марта уважно дивившись мені в очі.
— це конфілепційна інформація, ходімо краще пити лате з круасанами.
— а я то думаю, що у пакетах. — зайшовши в зал ми роздали усім по лате і кожному випічка до нього комусь попалася слойка з вишневим джемом, комусь круасан з шоколадом. А комусь маффін.
— всі ми поїли. Дуже смачно. Подякуємо за це Марусі, — сказала Марта після того, як ми завершили їсти і почала плескати у долоні решта повторили рух за нею від чого мені стало ніяково. — Отже, ми на фінальній стадії. Дизайнери на вас рендер інтер'єру усіх приміщень. Марусю на тобі рендер ландшафту. Архітектори на вас рендер самої будівлі. Зробіть зі всіх ракурсів, які тільки можливі і в кінці ми виберемо кращий  до суботи у нас залишилося не так багато часу, оскільки завтра ми працюємо у мене дома. 
— а чого так? — запитала я запускаючи на ноутбуці 3d max. 
— планові відключення світла на весь день. Будуть перевіряти проводку. Чи все у нормі. Завтра в нас оформлення презентації усіх шаблонів і обов'язково роздрукувати проект. Якщо ми встигнемо це зробити сьогодні буде дуже добре. Тоді завтра вихідний.  
— слава Алаху, — сказала Лейла, що всі на неї обернулися. — що? Ми працюємо понад нормово і все це через цього Миколу Шапаренка, бо йому потрібно вже і зараз. Добре, що не просить його побудувати за тиждень.— якщо він сьогодні тут з'явиться, то Лейла його з'їсть. Я посміхнулася не відриваючи очей від екрану комп'ютера.
— так, потім будете вбивати Миколу,  — промовив Алекс також працюючи в комп'ютері. — за роботу, а то такими темпами будете працювати, ще і в суботу, — Лейла, як почула це пішла, щось друкувати, здається, креслення. 
— Олександр, а ти не маєш бути у сестри? — запитала я, згадуючи вчорашню розмову.
— маю. Я приїхав дещо доробити і одразу їду. — сказав і поринув у свій комп'ютер, — Буду у суботу, всім вдалої робити, — хлопець встав та вийшов з зали.