Частина 25

Шапаренко
— Лілю, Оксану і Вікторію ми знайшли. А де ті троє? 
Марта: надіюсь, що вона тут, — о і вони тут тільки їх двоє. 
— о ви тут. А де Марічка? 
Марта: давай кажи, — штовхала ліктем дівчина подругу.
Ніка: Тут таке діло. 
Марта: якщо коротко, то твоя дружина і Вероніка вирішили, що краще мене не слухати. 
— що? Я нічого не розумію.
Ніка: Маруся запропонувала нам усім розділитися і шукати дівчат наодинці. 
— я надіюсь ви не погодились на це.
Марта: я ні. А вона так. І твоя дружина. І коли двоє за, а один проти. То сам знаєш, що вирішили.
Ніка: і ми не знаємо, де вона.
Дмитро: а годинник?
Марта: не працює. 
Дмитро: він не працює лише, тоді коли розбитий. 
— тільки тоді? 
Дмитро: ну ще, коли він знятий з руки. 
Марта: Добре, йдемо її шукати. 
Міша: стоп, ви двоє не йдете разом. Ти зі мною, — вказав він на Вероніку, — ти з Алексом, — вказав він на Марту.

Я шукав її сам. Дмитро з Лілею. Софія з Артемом. А Вікторія і Оксана залишилися чекати, якщо Маруся вийде з лісу сама.

Я не знаю, де її шукати. Але найголовніше, щоб з нею було все добре. Це єдине, що я хотів. Я йшов туди, де відчував її. Де відчувався наш зв'язок. Я ніби знав, що іду правильно. І тут я помітив, на стежці палку зламану, я не можу сказати, що цю палку зламала, але я пішов в ту сторону. І нічого тут яма. Вона ж не могла впасти туди, вірно? А подивився туди і там була вона непритомна.

— я знайшов її, — крикнув я. І всі одразу прибігли. 
Марта: як вона туди впала. 
Ніка: вона ж найобержніша зі всіх нас.

Я пішов по товсті гілки камінь. Щоб імітувати сходи, щоб її витягнути. Я все це кинув у яму і сам стрибнув туди.

— квіточко, як ти? — я її підняв та посадив та обняв, — як ти мене налякала, — я поцілував її в маківку, — посиди тут трошки, я зроблю дещо і ми тебе витягнемо, гаразд? — вона кивнула і я її поцілував у щоку.

І почав майструвати сходи. Я каменем забивав палки у землю. І коли все це зробив підійшов до Марусика.

— з тобою все гаразд, квіточко? — запитав її і обійняв.
Мія: так, я просто злякалася дуже сильно. Як ти мене знайшов?
— серце мені вказувало, куди йти і я йшов. Йшов за тобою, квіточко, — поцілував її в маківку, — давай вибиратися звідси. Ти залізеш мені на плечі і міцно тримайся, гаразд? 
Мія: добре, — я її підійняв і вона зручніше вмостилась і обіймала мене руками за шию і обвила ногами талію. 
— тобі так зручно, квіточко? 
Мія: дуже, — і ми піднялися моїми власноруч зробленими сходами. Дівчина злізла з моїх плечей і я що сили їй обійняв.
— я так за тебе хвилювався, — я поцілував дівчину спочатку в одну щоку, потім в іншу. А потім прийшли дівчата 
Ніка: з тобою все добре? — моя дружина лише кивнула.
Марта: як ти впала? 
— я просто йшла і в кущах щось зашелестіло і я дала задню і впала. Я навіть не думала, що там яма та ще й така велика. 
Марта: йдемо краще звідси, поки ще хтось сюди не впав.

Маруся

Коли мій чоловік мене врятував з тієї ями ми  повернулися назад до кемпінгу де чекали решта дівчат. У ввечері ми сиділи і пили глінтвейн. А Микола включив з себе лікаря і висунув діагноз, що мені не можна пити глінтвейн. Спочатку я думала, що він жартує, а потім мені хотілося тріснути свого чоловіка якоюсь палкою по голові.

— Шапаренко, не нервуй мене віддай мій бокал з глінтвейном! 
Шапаренко: люба, вибач але тобі не можна, — боже як я хотіла його вбити 
— який лікар це сказав? 
Шапаренко: ніякий
— ось, — тому швидко вихопила з його руки бокал, — який же смачний, — насолоджувалася я напоєм. І слухала, як Оксана грає на гітарі. Потім мене похилило на сон.І позіхнула йомайо. І Коля знову включив турботливого чоловіка.
Шапаренко: ти йдеш спати і це не обговорюється!
— та я не хочу спати. Як ти не розумієш 
Шапаренко: а позіхаєш просто так? 
— це випадково вийшло.
Марта: Маруся, ти втомилася за цей день та і ми теж думаю, що краще якщо ми всі підемо спати, крім Андрієвського.
Алекс: це ще чому?
Марта: тобі ж дуже сподобався кемпінг, тому ти любий, будеш нас берегти від вовків і ведмедів, — любий? 
Ніка: мені не причулось чи вона назвала його «любим»? — прошепотіла дівчина мені на вухо.
— Так. Вона так сказала або ж нам причулось 
Марта: вам не причулось, — сказала надто голосно біля нас подруга і одночасно налякавши нас.
Ніка: ти нас налякала. 
Марта: я ж просто підійшла. Давайте, Шапаренко, Андрієвський, Артем, Михайло, прокурор Денис і Олег ви чергуєте по черзі перший Андрієвський.
Алекс: ти дуже добра до мене, принцесо.
Марта: я знаю.

На наступний ранок ми вирішили зібрати наш так званий кемпінг і відправитися до нашого готелю. Зайшовши до номеру я швидко побігла в душ. І грілася під гарячим душем. Боже, який ж це кайф. Закутавшись у рушник я вмила своє лице  заплела високий хвіст і нанесла макіяж. Коли я вийшла з ванної то одразу одягнула штани і пуловер взулась у черевички  і ми з Миколою пішли обідати. Коли ми прийшли то нікого не було. Глянула в телефон, а там повідомлення, що всі втомилися і ніхто не буде.

Шапаренко: як чудово, — посміхнувся хлопець. Ви тільки подивіться на нього. Даю сто доларів, що це все він задумав.
— але ж ти  є
Шапаренко: що ? 
— це ж ти задумав.
Шапаренко: завжди будеш мене розколювати? — мій банківський рахунок поповнився на сто доларів. юхуууу. 
— завжди...
Шапаренко: тоді, мадам, прошу до столу, — ми підійшли до столу хлопець відсунув мені стілець. 
— дякую, ти сьогодні джентльмен 
Шапаренко: ти сьогодні по-особливому красива, — сказав хлопець, коли сідав на свій стілець, який розташований навпроти мене. 
— дуже вам вдячна, пане Шапаренко. І що ми сьогодні буде їсти? 
Шапаренко: все що захочеш, — даремно ти сказав, це.
— ну тримайся. Пане офіціант можна вас? 
Офіціант: звісно. Можете називати мене Олексій.
— чудово. Мені будь ласка чорний бургер зі всіма додатками і соусами, Картоплю фрі. Стейк лосося з соусом на ваш смак. Горіхове латте та  маффін з вишнею. А ти щось будеш? 
Шапаренко: мені американо з молоком, — офіціант Олексій все записав і пішов, — бо ти явно цього всього не подужаєш. 
— сумніваєшся у мені?
Шапаренко: зовсім ні, навпаки. Але ти точно цього всього не з'їси. Якщо з'їси бургер то буде добре бо він багато калорійний.
— мені байдуже на калорії. Давай поспоримо що я це подужаю.
Шапаренко: думаю, що не потрібно.  Бо ти перевершиш мене.
— ти просто боїшся.
Шапаренко: я не боюся. Я і так знаю, що ти це подужаєш для чого ж спорити давай спокійно поїмо. І завтра поїдемо спокійно в Україну. 
— як би тут добре не було потрібно повертатися. Цю поїздку я запам'ятаю надовго. 
Шапаренко: о так твоє падіння всі пам'ятатимуть. 
— не знущайся. Шановний. 
На наступний ранок ми всі дуже добре поснідали і пішли збиратися. Мені складно прощатися і їхати , адже дуже сильно тут сподобалося. Але треба летіти. Проекти не чекають. 
Ми спустилися вниз і чекали на всіх. Після нас прийшли Оксана, Олег і Вікторія.  Потім Ліля з Дмитром, пізніше Ніка і Міша, потім прийшли Софія і Артем, і Алекс. А де Марта?
Ніка: ти нікого не забув?
Алекс: нікого. Вона не їде, — що означає не їде? Я щось нічого не розумію. 
Софія: тобто? 
Алекс: ось так не їде. 
Дмитро: ось вона йде і ви в неї запитаєте.
Ніка: шановна чого це ви не їдете?
Марта: я прийшла з вами попрощатися. І в мене тут ділова зустріч. 
— яка? 
Марта: по роботі. Я завтра вранці приїду. 
— це дуже дивно.
Марта: нічого дивного немає. Просто це вискочило тільки що, коли я збирала валізи. Завтра зустрінемося. Я одразу поїду на роботу.