Частина 24

Анталія. Я тут з найкращими людьми. Я вже уявляю, як ми будемо плавати у басейнах. Як будемо гуляти по пляжі. Або як будемо ходити на екскурсії. У теплій Анталії.

В Україні вже випав сніг. Кінець листопада, а вже лежить сніг. Добре, що ми у Анталії. Сніг не випаде мінімум місяць. Як тільки ми приїхали ми пішли з дівчатами у спа.

Так розслабилися, що заснули. Нас не могли розбудити працівники готелю. Тому хлопцям довелося, прийти і віднести нас до номерів.
І сьогодні ми всі разом ідемо плавати у басейн.

Шапаренко: гаразд, нічого страшного, — сказав хлопець в трубку.

— що сталося?

Шапаренко: оскільки випав сніг. — сніг? Він що жартує? Який сніг у Анталії, у листопаді місяці?

— щооо? Як випав сніг?

Шапаренко: у вікно подивись, — я різко встала з ліжка, а за вікном біло білісінько, — і сьогодні ми не пропадемо в басейн.

— що це означає?

Шапаренко: сніг. Там все замерзло.

— ох, — важко видихнула я, — і що ми будемо робити?

Шапаренко: не знаю, — моє лице засяяло усмішкою, коли мені у голову прийшла геніальна ідея, — що ти задумала?

— ми всі будемо кататися на санках, — з радістю сказала я.

Шапаренко: на санках? Ти що дитина?

— Колясику, не будь нудним.

Шапаренко: я не нудний. Я всього лиш думаю про наслідки. А що, якщо ти захворієш?

— цього не буде.

Шапаренко: не будь такою впевненою. — він злюка.

— тоді, ти будеш мене лікувати.

Шапаренко: хто, як не я. — важко вдихнув хлопець і обійняв мене.

Коли ми снідали, то я своїм друзям повідомила цю ідеальну ідею. І як я гадала дівчатам ідея сподобалась, а ось хлопцям не дуже. Нічого нового. В них приблизно така сама була реакція, як і у Колі.

Дмитро: це дуже погана ідея. — буркотів Дмитро.

Ліля: чому? це весело.

Марта: таке враження, що ви боїтеся.

Алекс: чому ми маємо боятися? — уважно зазирнув у вічі хлопець Марті.

Марта: тоді ви ідете з нами. Хоча можна і без вас.

Ніка: думаю, що так краще, — погодилася дівчина з Мартою.

Софія: думаю, що знайдуться, якійсь хлопці котрі захочуть з нами покататися, — а Софія вже викликає ревність у Артема.

Артем: не знайдуться, — і змогла це зробити.

Дмитро: ми з вами, — і не тільки у Артема.

Ніка: чудово. 
 

Ми пішли в номери і тепло одягнулися. Та через годину ми всі були у зборі. Тільки без санок.

Алекс: окей, ви хочете кататися, але на чому?

Марта: а це завдання твоє, Алексе.

Алекс: не зрозумів.

Марта: іди і орендуй нам сім санок.

Алекс: тільки сім?

Марта: ну та. Для нас дівчат, оскільки, ви хлопці будете нас катати.

Алекс: я здивований? Ні. Ні каплі.  Але ти принцесо, ідеш зі мною. — занадто впевнено сказав хлопець.

Марта: звідки ти взяв, що я піду?

Алекс: там, де ти взяла, що я піду і орендую санки. І не забувай, тут ти підеш зі мною на побачення.

Марта: ні за що на цьому світі.

Алекс: у нас була угода. Я говорю тобі розмір ноги Колі, а ти йдеш зі мною на побачення.

Шапаренко: тепер ясно, звідки ти дізналась, який у мене розмір ноги, — прошепотів хлопець мені на вухо від цього тембру голосу у мене пішли мурашки по шкірі.

— взагалі-то, я знала, — виправдовувалась я .

Шапаренко: ага, — але він не повірив. Ну добре.

— ти що не віриш?

Шапаренко: ні каплі.

— окей, — я пішла від нього надувшись. Я знала, який у нього розмір просто сумнівалася. Микола Шапаренко, я вам ще помщусь.

Ай. Я врізалася у стіну. І вона мене схопила за талію. Я різко відійшла, і помітила хлопця у якого ймовірно я врізалася.

— вибачте, я вас не помітила.

— нічого страшного, вас явно розлютили, — сказав хлопець, — мене Максим звати, а вас? — хлопець протягнув свою долоню.

— Марічка, — і я потиснула долонею у відповідь. І я подумала чому я в рукавичках і не видно моєї обручки. Стоп! В мене її немає, але є каблучка у формі квітки. Може зняти рукавицю?

— хотіли б прогулятися? — запитав хлопець.

— думаю, що мій чоловік буде проти.

— вибачте, я не знав, що у вас є чоловік.
— звісно, ж я в рукавичках і обручки не помітно. А свідоцтво про шлюб, я не ношу з собою, — я відчула на своїй талії м'язисті знайомі руки. Руки Миколи  Шапаренка. Мого чоловіка.

Шапаренко: що ти робиш тут, квіточко? — сказав тихим голосом мені в шию і все моє тіло покрилося сирітками.

— розмовляю з хлопцем, — я нариваюсь.

Шапаренко: Алекс з Мартою вже прийшли. Ходімо.

— бувай, Максе, ще побачимось.

Макс: до зустрічі! — я кивнула головою і ми пішли до друзів.

Шапаренко: отже, Максим.

— ага. Милий хлопець, — вирішила позлити свого законного чоловіка.

Шапаренко: чому ти пішла?

— бо я ображена на тебе, — наступила носа я.

Шапаренко: ми постійно будемо так сперечатися?

— так. Це ж наша фішка. Ось подивись на Марту і Сашка. Ти б впізнав їх, якби вони були дуже милими і не намагалися одне одного вбити?

Шапаренко: ні.

— а знаєш чому?

Шапаренко: бо це їхня фішка.

— ось. А впізнав б Лілю і Дмитра коли б вони билися? І планували вбити одне одного?

Шапаренко: звісно, що ні. Це най нормальна пара зі всіх нас.

— звісно . А чи впізнав ти Вероніку і Мішу котрі постійно сперечаються і сваряться?

Шапаренко: ні. Ти більше не ображаєшся?

— ображаюсь.

Шапаренко: хочеш тульпани?

— а ти купиш? — з посмішкою запитала я.

Шапаренко: якщо захочеш, — відповів хлопець.

— звісно, що хочу, — коли ми прийшли, я почула і побачила, як Марта і Вероніка знущаються над Алексом та Мішою.

Марта: або ви катаєте нас на санках або..

Алекс: або що? — перебив хлопець.

Ніка: або вам капець, — продовжила замість Марти дівчина і кинула снігом в Михайла.

Міша: великий капець, — знущався хлопець з Вероніки. Ой, даремно він це зробив. Ой, даремно.

Шапаренко: йдемо? — відволік мене від цих навіжених Колясик.