Частина 22

З дитинства я вірила у кохання, що воно прекрасне, неймовірне. І одразу знайду свою людину. Людину, якій віддам своє серце. Довірю його щоб оберігав і не дозволив йому розбитися.

Відомий футболіст Микола Шапаренко, мій фіктивний чоловік сьогодні в день мого дня народження зізнався мені у коханні. Сказав, що я була тою дівчиною про яку він мені говорив. Я так багато себе накручувала через це.

І тепер у моїй голові тепер лунають ці слова : 
« — я закоханий у тебе немов божевільний, Марійко Шапаренко»

Шапаренко: про що ти думаєш? — хлопець вивів мене з моїх думок, коли ми їхали у машині додому.

— про те, що ти мені збрехав, — різко сказала я. Хоча я навіть про це не думала говорити.

Шапаренко:  Я не збрехав, лише приховав правду.

— це одне й те саме

Шапаренко: побачимо, коли приїдемо додому і перетнемо поріг нашої кімнати.

— О,  ні,  дорогенький мій! Я туди і кроку не зроблю.

Шапаренко: Не зрозумів.

— це означає, що я спатиму у своїй кімнаті і у своєму ліжечку.

Шапаренко: подивимося.

Як тільки ми увійшли в дім я побігла в душ. І звісно залишилася у своїй кімнаті і щоб ніхто сторонній не увійшов замкнула їх на ключ.

Шапаренко: пані Марія, відкрийте двері!
— ні.

Шапаренко: як це «ні»?

— а чому ти такий здивований? Думаєш, що зізнався у коханні і я кинусь тобі в обійми? А фіг тобі. Не потрібно було брехати мені.

Шапаренко: Господи, яка ти вперта, та ще й у своє день народження.

— а що ти хотів? — відкрила я вже двері і уважно дивилася у його карі очі.

Шапаренко: тебе, — зізнався хлопець.

— О ні. Тоді,  я точно сплю тут.

Шапаренко: ти передумала?

— можливо.

Шапаренко: ходи сюди, — хлопець обійняв мене і ми пішли у його спальню спати.

На наступний день я у офіс прийшла із чудовим настроєм. Я працювала не покладаючи рук, поки в кабінет не зайшла моя подруга.

Марта:  я знаю, що зараз у тебе багато роботи, але це дуже важливо.

— що таке ?

Марта: через п'ять хвилин у конференц залі!

— ти вбила Андрієвського?

Марта: ні, але це... Поки що. Ходімо.

Ми з нею попрямували до залу. Дівчина одразу сіла біля Сашка. А я сіла трохи далі від них, всеодно я нічого не знаю, тому буду сидіти тихо.

Марта: у нашій команді поповнення.

Меланія: ти вагітна? — запитала дівчина відірвавшись від свого телефону.

Марта: тьху ти, боже збав. Ні. До нас  приєднається один з найкращих дизайнерів країни. Другий після Марійки.

— що ?

Андрієвський: привітаймо, Артура Конана.

Меланія: ух ти що

Марта: це все, тепер ви вільні.

Артур Конан мій суперник. Кожного року він крав мої нагороди, як найкращий дизайнер року і  тепер  він мій напарник. 

Марта: вибач, — я не помітила, як до мене підійшла дівчина, — ти знаєш, що я маю право погоджуватись на безглузді ідеї Андрієвського.

Я згадала, як суддя сказала: — « якщо рішення Олександра Андрієвського не нашкодить компанії, то ви маєте це прийняти, адже в разі невиконання ми змушені будемо забрати у вас право на компанію».

Марта: Артур деяку частину проєктів візьме собі і тобі буде легше.

— я не віддам йому своїх клієнтів.

Марта: я знаю, тому ми зараз проведемо йому майстер клас і покажи йому хто тут найкращий, — ми піднялися і попрямували до кабінету Марти. Дівчина сіла у своє крісло, а я сіла поруч зі столом.  І тут одразу увійшли ці двоє.

Андрієвський: нам стояти?

— можете сісти на підлогу.

Андрієвський: ти дуже добра.

— мій чоловік каже, що я найдобріша людина в світі. 
Марта: думаю, час вас ознайомитися з роботою, яку ви будете виконувати, пане Артуре, — дівчина одразу включила діловий тон і вбивчий погляд.

Артур: і які в мене обов'язки?

Марта: по-перше, проєктів ми вам не надаємо.

Артур: що? Перепрошую ?

Марта: по-друге, ви маєте знайти клієнтів. Так, у нас є постійні, але ними займається Марія, яка не має бажання вам їх віддавати. Тому, ми всі троє дійшли висновку, що ви самі їх знайдете. Прошу підпишіться.

Андрієвський: я нічого, — хлопець навіть не договорив, як його перебила дівчина.

Марта: заткнись, Андрієвський!

Андрієвський: взагалі-то було образливо.

Артур: я прочитаю.

Марта: звісно.

Артур: я, як головний акціонер компанії приймаю на роботу, вас Артуре Конане, на посаду дизайнера інтер'єру та екстер'єру. Обов'язки ваші складають знайти клієнтів і запропонувати їм проєкт від якого вони не зможуть відмовитися. Як я це зроблю, якщо вони відмовляться?

Марта: ви ж отримували ці всі нагороди, тому думаю з цим питанням у вас проблем не буде. Чи ці нагороди, ви отримали незаслужено?

Артур: все заслужено, — його перебиває стукіт у двері.

Меланія: можна?

Андрієвський: звісно.

Меланія: там прийшла Вероніка з Михайлом і Миколою.

Марта: добре, вони.. — вона не договорила, як її перебила Мело.

Меланія: в кабінеті Марічки.

— добре. Шановний,  до роботи. А ми підемо так?

Марта: ходімо. 

Ми всі вийшли. Ну як всі я, моя подруга і її бойфренд. Якби вона почула це то вбила мене. Але добре, що я говорю це собі в думках.

— що таке сталося, що ви всі троє тут ?  — запитала я, уважно роздивляючись цю трійцю.

Ніка: давай, — штовхнула подруга в плече мого чоловіка. Що відбувається?

Шапаренко: може Марусик вийде. А то мені соромно перед нею.

— тоді,  я точно не вийду.

Міша: давай, Шапаренко.

І тут в цей момент, мій чоловік стає на коліна перед Сашком.  Що відбувається? На що вони вже поспорили?

Шапаренко: я став, все!

Ніка: ні, ні, ні. Так, не піде

Міша: а слова?

— які ще слова ?

Андрієвський: чого він стоїть перед мною на колінах?

Міша: Коля, давай.

Шапаренко: окей. Алексе, Сашко. Мій коханий друже, я тебе обожнюю я усвідомив, що жити без тебе не можу. Ти моє повітря, фотосинтез, — ми з Мартою і Ніка з Михайлом ледве стримували сміх. Цей хлопець мені таких слів навіть не казав, — Я тебе дуже сильно прошу стань моєю другою дружиною?