Частина 21

Маруся

Підготовка до дня народження Колясика йшла повним ходом. Зараз я його везу на саму вечірку і він про це навіть не здогадується. Сюрприз має вийти. Але може не вийти у нас завжди так виходило.

Шапаренко: Що ти задумала? Куди ти мене везеш? — запитав у мене хлопець оглядаючись по сторонам.

— я везу тебе здавати на органи,бо ти мені набрид, — говорила я дивившись уважно на дорогу.

На диво у  мене був хороший настрій те, що ми задумали з друзями — це прикольно. Надіюсь, що йому сподобається. Хлопець уважно роздивлявся у вікно. Він навіть не здогадується, що ми придумали. Це буде неймовірна вечірка.

— все,  ми приїхали, — сказала я потягнувши ричаг ручного гальма вгору.

Шапаренко: ти привезла мене в якийсь бар?

— який бар? Про що ти говориш? — режим дурочки увімкнено. Або я ще та акторка.

Шапаренко: Ось подивись вивіска, — вказав він на вивіску через вікно, — караоке-бар імені Миколи Шапаренка. Стоп, що ? Хто їм надав їм дозвіл використовувати моє ім'я?

— я надала. Сьогодні особливий день, — я відстібнула ремінь безпеки і вийшла з машини, те саме зробив Шапік.

Шапаренко: для чого? — запитав хлопець уважно роздивляючись моє обличчя.

— як я вже сказала, сьогодні особливий день,  законний чоловіче.

Шапаренко: йдемо подивимося, що за особливий день, — він простягнув свою руку я спочатку завагалась, але потім вклала свою долоню в його.

Його день народження буде особливим, я в це вірю.  Ідея з вивіскою була чудовою. Нам прийшлося трохи попотіти, що її реалізувати. Але ми реалізували і мені це подобається.

Зараз у приміщенні знаходилися наші друзі. Вони мали дуже важливу роль. Це ефектно привітати мого чоловіка. Я не знаю, що вони задумали, але вони сказали, що це буде прекрасно. І я їм повірила, я завжди їм вірила. 
 

Тим часом у хлопців і дівчат:

Дмитро: може скажемо: «Марусику, тебе до нестями кохає Коля»

Міша: ти ідіот? Якщо він це сьогодні не зробить, ти ми зробимо через 2 тижні. 

Ліля: Ти знав, що фіктивний чоловік моєї сестри закоханий у неї і не сказав мені?  Та як ти міг, — дівчина вдарила Дмитра своєю сумкою.

Дмитро: битися не виховано з твоєї сторони! — вигукнув Дмитро. 

Ліля: Я б влаштувала зараз твої похорони, але тобі щастить, бо це день народження мого улюбленого зятя.

Дмитро: А я що не відношусь до цієї категорії?

Ліля: тепер ні, — сказала дівчина і відійшла від хлопця тепер вона стояла біля Вікторії і Оксани.

Андрієвський: Я придумав,— вигукнув хлопець після довгої гри в тишу.

Марта: Та невже. Цікаво ж. Ідея, що ми ховаємось за цією барною стійкою не підходить.

Андрієвський: Звісно, це ти у нас з Марійкою профі ховаючись за барною стійкою

Марта: ти звідки знаєш? Ні, краще не говори. Скажи, свою ідею це буде найкраще.

Андрієвський: ми зараз заховаємося, — хлопець зробив довгу паузу, що аж Оксана не витерпіла.

Оксана: і Сашунька, не тягни часу так і нема.

Андрієвський: і довго не будемо виходити, — хлопець хотів закінчити речення, але Ліля його перебила.

Ліля: І тоді нас вб'є моя сестра.

Андрієвський: потім вийдемо і скажемо: «О, Колю, Марусю, ви теж тут. Я думав, що ви будете день народження святкувати разом ». І тоді секрет Миколи розвіється.

Ніка: я тоді напишу повідомлення Марусику. Думаю, буде чудово.

Марта: невже у вас, пане футболіст, є голова на плечах?

Андрієвський: не повіриш, але є.
 

Маруся

Мені прийшло повідомлення від Ніки я його прочитала, це було повідомлення, як ми зробимо Шапіку сюрприз. І розіграти одну з істерик,  я зможу. Це простіше простого.

Шапаренко: а чого ми власне стоїмо? — запитав хлопець уважно дивившись мені в очі.

— я думала, що ти ще не намилувався вивіскою, — я вказала рукою на вивіску на якій пише « караоке-бар імені Миколи Шапаренка».

Шапаренко: я вже намилувався, є людина на,  яку я можу дивитися вічність.

— точно, твоє кохання, — мене вколола, якась доза ревнощів, я хотіла щоб цією людиною стала я, але моя реальність вона жахлива.

Шапаренко: з тобою все гаразд, ти нусупилась, — сказав хлопець взявши мене за руку. Ну не роби цього. Тільки сил сказати це я не змогла. І протистояти я теж йому не могла.

— все гаразд, — я ледве видавила з себе слова. Я не мала наміру псувати його день народження, — ходімо у середину.

Ми зайшли було тихо і пусто. Все було прикрашено. Звісно, ми вчора попрацювали добре. Я мусила збрехати, хоча рідко це роблю.

Шапаренко: в когось сьогодні день народження? — запитав хлопець досі тримаючи мене за руку.

— не знаю, але нікого немає.

Шапаренко: в іншій залі шум. Можемо туди піти, — я мовчки кивнула і ми пішли. Там тусувалися наші друзі. Мій чоловік явно був у шоці,  — що ви тут робите?

Міша: О, Колю Марусю, привіт.

Андрієвський: А ви що тут власне робите? — Микола подивився поглядом «скажеш хоч слово вб'ю», але хлопцеві було байдуже, — Ви хіба не повинні святкувати день народження Колясика? — ось почалася моя гра.

— та? — я подивилася на чоловіка злим поглядом, — в тебе сьогодні день народження? — говорила я не відриваючи погляду від Колі.

Шапаренко: ти труп, — подивився він на Сашуньку.

— ні. Труп ти, — вказала я пальцем на чоловіка, — що означає, що в тебе день народження узимку?

Шапаренко: Марусику, — зараз були б його вибачення, але я його перебила.

— мовчи. Тебе совість зовсім не мучила, що ти мені збрехав? — сказала я уважно дивившись йому в очі, коли за спину стала Ніка і поставила мені у руку бенто тортик, — ти зараз отримаєш своє.

Шапаренко: ти ж мене не будеш бити у мій день народження? — запитав хлопець досі дивившись мені в очі.

— а твоє день народження хіба не взимку? — сказала я та заліпашила торт йому в лице. І всі почали сміятися. Окрім Колясика.

Шапаренко: ти що знала?

— звісно, знала. Не смій мені брехати! Бо на наступний раз полетить цегла, а не торт, — Андрієвський, Міша і Коля перекинулися поглядами, — про що ти мені ще збрехав?