Частина 19

— нізащо, йому більше не довірюсь, — говорила я ридаючи і п'ючи пекучу текілу. 
— Яка це по рахунку рюмка? 
— якщо рахувати від того, як вона прийшла, здається п'ята. — сказала Софія ніби я п'ю кожен день. 
— не робіть з мене алкоголіка. Я лікую свою душевну рану. Він мені говорив, говорив, що скаже якщо він вступить у нові стосунки. Але не зробив. Він не сказав мені. 
— він вчинив дуже егоїстично. — сказала Марта, — Чекайте, протилежна стать дзвонить. Слухаю, уважно. Для чого вона тобі? Не знаю, де вона є. Поїхала додому. Скоро буде скажи Миколі. 
— але ж я не поїхала і не поїду більше до нього. 
— тоді нехай думає, що з тобою щось сталося. В пана футболіста хвилювання з'явилося, «а що якщо з нею, щось трапиться». — не думаю, що він буде хвилюватися, скоріш за все поїде до тієї дівчини.
— трапилося. Він трапився, — знову я випила рюмку, — все.
— що «все»? — запитала Ніка. 
— більше сьогодні не п'ю. Але на Шапаренка, я ображена не те, що ображена, я зла на нього. Причому дуже сильно. 
— Думаю, краще всім піти спати. — а Ліля, що досі тут робить?
— шмарку, ти чому досі тут?
— Я сьогодні з вами. Так, мовити дівочий вечір.
— гаразд, спати, так спати. — Я пішла у свою стару кімнату, у якій не була вже два місяці. Два місяці, як ми одружені. Два місяці, як я у цьому домі, вже гість. В цій кімнаті, колись мені було комфортно. Тут було все моє. А зараз... Ніби, я тут чужа. Ніби мій дім, моя кімната зовсім не тут, а в будинку Шапаренка. Ніби він мій дім, але це не так. Найближчим часом ми розлучимося і він одружується зі своїм агентом у якого так палко закоханий. 
Поки я літала у своїх думках про «мій дім» унизу почулися голоси. Я їх впізнала це були Шапаренко, Артем, Мудрик і Андрієвський. І я вирішила підслухати про що вони з Оксаною і Вікторією будуть говорити. Ну а що? 
— Я знаю, що вона тут. — заявив Микола 
— добре. — просто сказала Оксана. 
—  добре? Ви зараз серйозно? — обурився Микола. Ніхто з нас незобов'язаний йому, щось говорити.
— А може ви впустите нас в середину? — запитав Артем.
— Ні. — сказала Вікторія, — Годину бачили? І протилежній статі вхід на цю територію категорично заборонено.
— А я до Вероніки, — сказав Михайло. 
— точно, вона якраз зрадіє твоєму приходу. Одразу побіжить обирати інструмент для твого вбивства, Михайле. Тому, ти не переступиш цей поріг! — сказала Оксана. 
— гаразд. Можете, хоч сказати, що сталося? 
— сам додумайся, все бувайте, — Вікторія гримнула дверима перед їхніми обличчями, — ну і як ми їх? 
— це так кайфово. — сказала Оксана. 
— надіюсь, ви дверима добре примастили Шапаренку в ніс.
— ой, Марусю, ти що все чула? — запитала я. 
— здається, що та. 
Вранці я прокинулася і одразу спустилася готувати їжу. Коли я зайшла на кухню, то помітила Колясика. Як він сюди потрапив, я вже хотіла тікати, але він мене помітив.
— що ти тут робиш? Точніше,  як ти тут опинився?
—хіба місце чоловіка не поруч з дружиною?
— дозволь,  тобі нагадати,  я — твоя фіктивна дружина. 
— байдуже.
— ти можеш піти звідси? Шапаренко, будь ласка.
— ні. Я тільки що..., — хлопець не договорив, бо я його перебила.
— я чула, що ти тільки, що ти сказав я не глуха. Я попросила тебе піти.
— Марусю, що сталося? — хлопець почав підходити до мене, якщо він опиниться надто близько то я розтану і вся моя холоднокровність, яку я будувала цілу ніч розвалиться. Я не можу дозволити цьому статися. 
— нічого, — я витягнула свої руки вперед, щоб його зупинити, — не підходь і будь ласка, іди уже. 
— я дізнаюсь, що сталося і це моя обов'язкова мета.
— думаю, це погана ідея. 
— чому? 
— бо ти ніколи не дізнаєшся.
— побачимо, — хлопець взяв рукою поплескав по моєму і пішов. 

ШАПАРЕНКО 

Я вийшов з будинку дівчат у сум'ятті з цією дівчиною явно щось сталося. Я маю це з'ясувати. Тут задзвонив мій телефон, я думав, що це Міша, але це мій «дорогенький братик Семен». Він вже за останні 24 години дзвонить в п'яте. А я ще ні разу не взяв трубку. Не дурно він в мене записаний «Не відповідати».. Але зараз я не зайнятий тому, візьму трубку. 
—ну нарешті, я тобі дзвоню вже три дні, а ти тільки сьогодні відповів.— 3 дні? Чому я думав, що тільки останні 24 години він телефонував ну і нехай я його ігнорував три  дні, потрібно було протриматися ще чотири дні і був би тиждень, хаха.
— можливо, я зайнята людина. В мене тренування, матчі збірної скоро і я готуюсь братику, а ще я одружений. 
— точно, одружений. А хіба твоя дружина, не втекла від тебе вчора? 
— це ти так? Що ти їй сказав? Я зараз, як з'явлюся до тебе, то тобі і твоїй Ілоні мало не покажеться.
— я нічого їй не говорив, хіба відправив конверт з фото, а саме  твоїми фото і твоєї агентки, ви така пара красива, — чорт, чорт забирай вона напевно подумала, що я закоханий в свою агентку. Є ідея.
— що ти зробив?
— здається, вона більше не вірить у твоє кохання. 
— заткнись, що ти хочеш? 
— твій фонд. 
— хто б сумнівався, — я завершив виклик і поїхав на базу збірної. Там помітив Андрієвського і Мудрика.
— О, хлопці, стійте!  
— що сталося?
— я звільнив свого агента. Вам не потрібно нового агента? — хлопці були ще у тому сум'ятті.
— ее... Я правильно розумію, ти звільнив свого агента, і хочеш, щоб я чи Міша взяв її собі, як агента? — запитав Алекс. 
— так.
— довго думав? — запитав Міша. 
— нуу. 
— моя відповідь — ні! І не проси нічого. — сказав Алекс. 
— мені вистачає свого агента. — сказав Мікайло  
— тоді вона буде без роботи.
— Якого чорта, ти її звільняєш? — запитав Алекс, здається він вже був злий.
— мій брат, зробив фотошоп і скинув його Марусі і вона думає, що я їй зраджую зі своєю агенткою.
— питання для тебе. Ти сказав своїй дружині, що закоханий у неї? — запитав Міша.  
— ні. 
— тоді ти повний бовдур, — звідкись взявся Артем. 
— ти звідки тут? — запитав я 
— уяви собі, Колю, я теж футболіст.
— Ой, а я не знав, — і тут задзвонив мій телефон. Якщо це знову «мій любий братик», то я його точно сьогодні прикінчу і байдуже, що посадять, бо він мене якщо кажучи серйозно задовбав зі своїми інтригами. Але дзвонив адвокат. Дзвінок, якого я найбільше чекав і боявся. 
— добрий день! Пане Миколо, я б хотів з вами поговорити, ви не зайняті?
— ні, можете говорити. 
—  документи на фонд готові, він повністю ваш. — в цей момент я відчув дві емоції щастя і сум. В цей момент я зрозумів, що отримав фонд і втратив Марусю, бо фонд мій, а це означало, що наше розлучення прийшло. 
— справді?
— так. Лишився лише підпис вашої дружини. 
— що за підпис? І для чого? 
— ви що забули? Ми ж говорили на початку, як тільки будуть готові документи на фонд для вас, Марія підписує документи про розлучення і ви вільна людина з великим та  успішним фондом. 
— а мені підписувати не треба? 
— так, ви вже підписали. — я нізащо не розлучусь з Марією. Я не уявляю своє життя без неї. Я б краще помер ніж з нею розлучився.
— порви те, що я підписав. Вже. І. Негайно. Не буде ніякого розлучення. 
— але..
— роби те, що сказав.
— ви закохані в цю зеленооку дівчину? — по самі вуха. 
— так.  І ти їй ні слова не скажеш про те, що фонд мій, зрозумів?
— добре, як скажете Миколо. — і я завершив виклик.
— який ти  герой. Прямо, як з казок. — сказав Мікайло. Вони ж були тут і все чули.
— ви все чули? 
— до єдиного слова. — сказав Алекс. 
— і ні слова нікому це тільки між нами чотирма.
— п'ятьма, бо ще є адвокат. — сказав Михайло. Він завжди мусить щось таке бовкнути.
— надіюсь, ви мене зрозуміли. — сказав я.
— звісно, брат. — поплескав мене по плечі Артем. 

МАРУСЯ 

Щоб залікувати моє горе підірваної довіри, ми з дівчатами домовилися поїхати караоке— бар.  Ми замовили собі просекко. І пішли танцювати. Я навіть познайомилася з дуже милим хлопцем, але потім він мене впізнав і сказав «я думаю, де я вас бачив, так ви дружина Миколи Шапаренка» і цього хлопця, я більше не бачила. Навіть тоді, коли я розважаюся з подругами він вмішується і навіть коли його тут близько немає.
— чому ти сумна? — запитала Оксана. 
— я тільки, що познайомилася з дуже милим хлопцем.
— аякже Колясик?
— Оксаню, будь ласка, дослухай до кінця.
— добре, кумасику.
— ми мило говорили і він каже «я думаю, де я вас бачив, так ви дружина Миколи Шапаренка»
— ти навіть з хлопцем нормально познайомитися не можеш. — сказала Ніка і погоджусь,  всюди він. Немов Я проклята ним. Довбаний Микола Шапаренко.
—це називається «почали спілкуватися і одразу закінчили». — сказала Вікторія. Але це реально так.
— це точно.
— привіт усім, —з'явився Алекс. 
— що ти тут робиш? — класичне привітання від Марти.
— не я, а ми — показав чоловік рукою на мого чоловіка фіктивного, мого зятя, Артемка, Михайла Мудрика та Дениса з Олегом. 
Ця моя сестра. Я клянусь її вб'ю колись. Одного дня. 
— Лілю! 
— Що Лілю? Він просто спитав, де я і сказала. — виправдовувалася сестра. 
— нагадайте мені, що коли ми хочемо потусити у дівочій компанії, то мою сестру не брати. — сказала я. 
— хто хоче заспівати наступну пісню? — пролунав голос з колонок. 
— Я! — я підняла руку, — бармен, текілу для хоробрості. — зараз буде файна пісня, — випила залпом цю пекучу текілу і побігла на сцену мені видали мікрофон. Я вибрала пісню Таяни «Шкода». 
— Вдягала щастя, у 
Найкращі шати і ти був не проти ,
І знала навколо лиш для нас,
І все слід зупиняв наш час,
Кохала..
— Маруся... — Микола намагався вигнати мене зі сцени, а фін йому. 
— не чіпай, я співаю. Раз в рік буває таке. 
— два рази. Або навіть три. — щось він буркотів, але я не звертала на нього уваги,  а продовжувала співати.
— Шкода, що я тебе любила
Сильно шкода,
Що ти все пустив все за вітром,
Шкода...
Шкода, що я тебе любила,
Сильно шкода,
Що ти все пустив все за вітром,
Шкода...
Заплакані очі дівочі, очі  ааа
Заплакані очі дівочі,  очі ааа 

Пройшло три дні 

Вже три дні,  я нічого не чула про Шапаренка і дівчата мовчать, бо я сказала, що не хочу нічого чути про нього. Він говорив, що про все дізнається, але як він дізнається, якщо про конверт знають  тільки дівчата і я та цей анонім, який надіслав.
Поки я літала у своїх думках, вже запізнювалася на роботу,  тому я схопила сумочку і зв'язку ключів і вийшла. 

Офіс 

Марусю, привіт, — зустріла мене Меланія,  біля кабінету Марти.
— привіт, — сказала я і раптом почула крики. Господи, одного дня, коли я прийду і тут буде тихо? Напевно в наступному житті.
— тоді я приїду бульдозером і знесу ваше логово до чортів собачих, пане Олександре, — здається,  га цей раз щось серйозне.
— тоді я з радістю вас чекаю у своєму будинку. 
— а що власне відбувається? — запитала я у Меланії.
— великий переворот продовжується.
— привіт, квіточко, — привітався до мене Шапік і одразу прямував кудись. Я спантеличена. Я змахнула головою. 
— стій, — вигукнула я і хлопець зупинився.
— щось сталося? Мені потрібно бігти.
— ні. — відповіла дуже тихо я. Ця його поведінка спантеличила мене. Прийшов назвав мене «квіточкою» і побіг. Що ти приховуєш, Микола Шапаренко?
— Побачимось тоді пізніше. — сказав він і зник в кінці коридору. Тут в кабінеті Марти і Саші настала тиша. І звідти вийшов Андрієвський.
— Марусю, ти не бачила Колю? Знаю, ти скажеш, що він тут забув, але, — я його перебила, бо цієї промови я не винесу.
— він пішов прямо по коридору в буфет напевно. 
— ти його бачила і він не сказав, тобі куди йде? — так, ця поведінка не тільки мене спантеличила, а й Сашу.
— так.
— Шапаренко, що ти робиш? — прошепотів собі під ніс хлопець.
— сама не знаю. 
— ти цього не чула. — сказав Алекс. 
— що? 
— побачимось, — я б сказала, що Саша спокійно пішов, але ні він побіг.
— куди це він так спішить? — вийшла з кабінету Марта.
— не тільки він, а ще й Шапаренко.
— він тут? —запитала подруга. 
— так. 
— в цю справу беруться справжні агенти. — агенти 019
— що?
— йдемо прослідкуємо, що вони будуть говорити. — сказала Марта.
— пішли. Знаю, що це не гарно з нашої сторони, але всеодно.
І ми побігли в кінець коридору потім по голосах Колі і Андрієвського ми знайшли їх. Сховалися за острівець, який стояв майже при вході кухні, чим нам дуже повезло. Хлопці сперлися на острівець, а до нас були обернені спинами. І ми могли все чути. 
— і як ми провчимо Семена? — сказав Артем.
— в мене питання звідки тут Артем взявся? — прошепотіла дівчина.
— тут ще Михайло є. 
— ідеальне комбо. 
— він отримає за все що зробив і за те, що засмутив  мою дружину. — якого? Звідки він знає? Якщо моя сестра знову розказала Дмитру. Я клянусь її вб'ю.
— ти йому розказала за конверт?
— ні. Взагалі, я не розумію про, що вони говорять
— добре, тихо. Слухаємо далі. 
— я не розумію, як ти зрозумів, що це твій брат, може конверт надіслав її колишній, — значить Семен. Та його заб'ю коли побачу. Дівчата мали рацію це Семен і це фотошоп. 
— а ми що казали? — прошепотіла Марта.
— мовчи.
— він сам мені про це сказав. — і тут я не чайно копнула острівець.  
— що це було? — запитав Міша. Все зараз нашу компанію агентів викриють. 
— та в офісі постійний шум. Таке можливо. — пояснив Алекс причину шуму. 
— мені, здається, що це було тут.— та чого ти ніяк не заспокоїшся, Михайло?
— я тебе запевняю, це в офісі. — Сашунька просто бусинка. 
— і тут немає. — зайшла Меланія, здається, вона шукає нас.
— ти щось шукаєш? — запитав Алекс. 
— не щось, а кого. Олександре Петровичу, ви часом не бачили Марусю і Марту?
— ні.
— звук телефону виключаємо, бо подзвонить нам капець. Зразу викриють нас., — ми вимкнули телефони. І сиділи тихо чекали.
— може подзвоніть. — запропонував Микола.
— точно, я забула щось. — дівчина набрала, — Телефон вимкнений.
— а до Марусі? — запитав Микола 
— зараз спробую. — почала клацати у телефоні та піднесла його до вуха, —Теж саме. 
— Їх могли викрасти? — божечки, мій фіктивний чоловік за мене хвилюється. 
— зараз якщо ми піднімемося і скажемо сюрприз, то що буде? — запитала я.
—  погано буде. Напишу смс-повідомлення Меланії, — прошепотіла Марта.
— О, — вигукнула Мело. Їй прийшло повідомлення від Марти.
— що таке? Викрадач гроші потребує? — запанікував Микола. 
— ні. Марта написала повідомлення. 
— читай. — наказав Алекс. — Вголос.
— Читаю. ти щось хотіла, я не можу зараз відповісти. Запитаю де вона є.
— І запитай чи Маруся з нею. — сказав Микола. 
— звісно. 
— а ми просто хотіли прослідкувати. — прошепотіла я.
— зараз Меланія вийде і ми теж.  Я напишу, що ми в туалеті були. І все. — прошепотіла дівчина. 
— О, відповіла. А вони зараз в офісі, я просто не всюди шукала, — Мело вийшла і ми почали помалу виходити з нашої схованки. Зайшовши до мого кабінету, ми розслабилися і замовила лате нам з Мартою. Коли Меланія принесла нам лате, то я запитала
— Мело, чому ти нас шукала?
— я не знала, де стоїть один з важливих договорів, але не переймайтеся, я вже їх знайшла. — пояснила Мело.
— гаразд, ти можеш йти, — коли вона вийшла я зрозуміла, що була дурною три дні назад. 
— яка я дурна. Я не заслужила такого ставлення до мене. Я його послала «йди геть», говорила, а він сказав що Семен отримає за те, що засмутив мене, — я відчуваю, що зараз заплачу. Мої сльози готові текти.
— ти не дурна. І я впевнена, що він вибачить тебе, що ти придумала у своїй голові. І не плач. Ти не маєш чого плакати. 
— я не думаю, що він вибачить. І добре, що він закохався не в мене. Йому не потрібна дівчина, яка йому не вірить, — у двері постукали, — хто це?
— я не знаю. Так, я сказала не плакати, означає що?
— постараюсь 
— а то, ще клієнти подумають, що я людей до сліз доводжу. Увійдіть, — в кабінет зайшов Андрієвський і Колясик. Я коли його побачила, то почала сильніше плакати. Він підійшов до крісла на якому я сиділа
— що сталося? Чому ти плачеш? — я нічого не сказала, просто встала з цього крісла і щосили обняла його. Байдуже, що він подумає. 
Марта з Алексом вийшли, а ми так і стояли обнімаючись і я ридала. Його модна сорочка була в моїх сльозах. 
— Гей, з тобою все добре? — запитав стурбовано Микола. 
— не знаю, я нічого не знаю. Вибач, мені будь ласка. Я така ідіотка. Я мала одразу зрозуміти
— все нормально, гаразд. Перестань плакати, — хлопець витирав великими пальцями мої сльози зі щік.