Частина 18

Шапаренко: з тобою все гаразд?

— здається, що так. Мене хвилює цей конверт, але одночасно, я боюся його відкривати. 

Шапаренко: коли ти їдеш до дівчат? 

— після завтра ввечері, бо завтра гонки у Дмитра, а після неї вечірка. Завтра і відкриємо цей конверт. А поки нехай залишається у моїй сумочці. 

Шапаренко: раз так, тоді я маю ідею.

— яку? 

Шапаренко: зайдемо в будинок розповім. 

— тоді я біжу в середину, — я вийшла з машини і побігла і стала перед огорожою, бо вона закрита, а ключі у пана футболіста. 

Шапаренко: чому стоїш?

— не знущайся, а відкрий цю хвіртку. — він привернув ключем і відкрив двері і пропустив мене, — який ти джентльмен. 

Шапаренко: звісно,  — сказав він. І ми увійшли усередину.  

— і що за ідея? 

Шапаренко: думаю, що сьогодні ми з тобою подивимося фільм на задньому дворі. Зараз в тебе одне завдання.  

— і яке ж? 

Шапаренко: прийняти душ, переодягнутися і зробити нам попкорн.

— буде зроблено бос!  — піднесла руку до чола, як роблять сержанти і пішла до себе в кімнату і прийняла душ. Натягнула на себе свій білий халат і пішла до шафи витягнула чорні велосипеди і чорний світшот з надписом «Wellness».

Пішла на кухню витягнула пакет з попкорном і поставила у мікрофильовку і поставила таймер на 2 хвилини. А за той час я зайшла в інстаграм і подивилася що там фронті. Там було нове фото Лілі біля машини, яку Дмитро використовує для гонок. З підписом «Разом до перемоги».  Завтра розпочинається перший етап гонок. 
Потім сторіз Оксани і Вікторії і ще якійсь два хлопці. Питання хто вони? Коли я їм написала одразу запрацював таймер. Я пересипала попкорн з пакету у велику посудину і вийшла на задній двір, де мене чекав мій фіктивний чоловік.

Шапаренко: я думав, що ти заснула, — сказав хлопець і подав мені бокал просеко. 

— спояти мене хочеш? 

Шапаренко: можливо, тоді ти стаєш такою милою і говориш дурниці,—  він натякав на той випадок, коли я говорила що хочу з ним цілуватися. 

— сьогодні, таке не станеться.

Шапаренко: ми ніколи не знаємо, що може статися у наступну хвилину, —  я надпила просекко і сказала наступне.

— я придумала, як я буду тебе називати.

Шапаренко: Нарешті. І як? 
— Шапік, — сказала я, з посмішкою на всі 32 зуби, але здається йому,  це не сподобалося.  

Шапаренко: довго думала? 

— дуже. Давай вмикай фільм. Я давно хотіла дивитися фільм при зорях. Так романтично.

Шапаренко: ненавиджу романтику, - пробурмотів собі хлопець. 

— а я люблю.

Шапаренко: я знаю. 

— звідки?

Шапаренко: це дуже логічно. Посуди сама. В тебе багато мрій - це раз. Далі, тобі подобається всякі романтичні штучки. Навіть, ті самі квіти. 

— мені давно квіти не дарували.

Шапаренко: прийнято до відома.

— я не це мала на увазі.

Шапаренко: саме те. І ще тобі подобаються обійми, поцілунки. Тому, ти романтик.

— а ти?

Шапаренко: я реаліст. 

— може цинік?

Шапаренко: і можливо,  і те, і інше. Сідай на цю недокачелю, — я сіла на цю качкою до мене приєднався Шапаренко він накрив нас покривалом. Це було мило з його сторони, хоча він говорить, що він не такий.

— чому "недокачеля"?

Шапаренко: тому що воно, як диван і, як качеля. Тому, я придумав йому назву "недокачеля".

— я думаю, що тут краще підійде назва "дивано-качеля". 

Шапаренко: а це підійде, знаєш, — почіхав хлопець ніс, ніби він задумався. А ще підпер голову руками.

—  Шапіку, що ми сьогодні дивимося?

Шапаренко: щось романтичне. — і він говорить, що це я романтик.

— соплива романтика? 

Шапаренко: Ні. Фільм називається "Вітаємо у зомбіленді". — коли хлопець оголосив назву фільму, я пила своє просекко і мало не подавилася ним. Якщо він вважає, це романтикою, то що тоді для нього фільм жахів. 

Шапаренко: обережно пий, а то ще подавишся. 
— а ти будь обережним з такими заявочками. Ти справді вважаєш, цей фільм романтикою?

Шапаренко: так, а що?

— дивимося «покохай мене».

Він не спорив зі мною, а увімкнув той самий фільм, який я просила його увімкнути.  На кінець фільму, я плакала до біса жахливо. Можливо, тому що я не зможу мати такий епілог свого життя? Коханий чоловік, дітей і власний будинок.  Хоча в мене є будинок і фіктивний чоловік. Якщо адвокат не подзвонить, як рік або два, то що ми будемо робити? Жити разом фіктивно, як нічого не було.
Вранці я прокинулася у своїй білосніжній спальні. Питання номер один. Як я сюди потрапила? Адже, я заснула на грудях Шапаренка на дивано-качелі.  Але це я запитаю у Колясика, коли спущусь на низ. Я відкрила свою білосніжну шафу і витягнула звідти  блискучий топ і  таку ж спідницюз розпоркою на боці.

— доброго ранку, Шапіку 

Шапаренко: доброго, — він був настільки зайнятий готуванням сніданку, що навіть не обернувся і не подивився на мене.

— ти готуєш? Я вражена. 

Шапаренко: Таке стається. Ти що таке вдяг.., — о нарешті мій чоловік подивився на мене, але я не дала йому договорити.

— о, ви нарешті подивилися на мене. І мене звати  Марія Шапаренко і я вдягаю те, що хочу.  Смачного подавлення  і побігла.

Я сіла за кермо і поїхала до свого офісу. Сьогодні в нас скорочений день п'ятниця плюс перегони Дмитра. Оскільки я єдина, хто буде з акціонерів сьогодні. І день бажає бути нудним. Я зайшла в офіс шум і гам. Цього ніколи не було.  Забираю свої слова назад, сьогодні не буде нудно.

— Меланіє, — покликала я нашу асистентку. 

Меланія: слухаю

— що відбувається?

Меланія:  великий переворот 30 року.