Частина 12

тримай мою руку та не відпускай
навіть якщо все навколо зникне

Марічка 
Шапаренко: Розтрощи весь будинок, — сказав спокійно він. Я підійшла до нього надто близько. Дуже близько. Він нахилився, ще ближче до мене так, що його обличчя було в лічених сантиметрах. Погляд до погляду... Ми дивилися одне на одного та важко дихали одним повітрям. Мені здавалося, що я от-от задихнуся. Так дивно, і так лячно водночас.
— Якщо буде потрібно я і це зроблю, пане футболіст. Більше не смій мені дорікати, я не повинна все тобі говорити. Світ не крутиться навколо тебе.
Шапаренко: Іди,  вже куди йшла

Я похитала головою, схопила сумочку і вийшла з будинку.  Я вже дійшла до смаку машини і... Чорт візьми. Я ключі від машини забула. Тільки я. Тільки я,   так можу. Я була змушена вернутися у пекло у якому правив Люцифер. Я вернулась. Ключі були в моїй кімнаті.

Шапаренко: Ти передумала?
— Зовсім ні. Я не бажаю проводити цілий день з тобою. Ти занадто скучний. Я ключі забула.
Шапаренко: Ти це сама сказала
— Приємно тобі,  провести час у скукоті

Він просто вийшов з вітальні. А я піднялась на другий поверх зайшла у свою спальню. Схопила з тумбочки ключі і побігла. Ми домовилися зустрітися у закладі «П'яна вишня». А після того,  як ми посидимо я поїду в офіс. Проєкти накопичилися. А за роботу,  я не берусь.  А потрібно. Коли я прийшла  вже всі були. Хто б сумнівався,  я ж остання завжди приходила. Запізнення —  це моє.  Було дуже рідко, щоб я приходила вчасно. Практично ніколи. Ну можливо тисячні випадки.  Але все таки вони були.  Коли ближче до них підійшла, то помітила, що Софійки нема. О то,  що таке сталося, що її немає. Вона завжди чуть не найперша приходила на такі наші зустрічі. Це дуже дивно. А можливо вона зі своїм Артемком..

— А де артистка? — поцікавилась я.
Марта: Вона з Остіком. 
— А я то думала, що вона з Артемом,
Ніка: На жаль, сьогодні вона не з ним. 
Віка: Якби ми не хотіли
Ліля:  Що будемо замовляти?
Ніка: Я хочу зелений оксамитовий торт. І молочний коктейль, гарячі напої,  я не в змозі пити скоро сама буду гаряча, як вони. Хахахаах
— Ти і так дуже гаряча.
Ніка: Марусику,  розказуй. Ліля сказала за Ілону. Це просто смішно. Як таке можливо?
— Я не знаю. І я сьогодні вікно на кухні розбила
Ліля:  Як ? Коли я була  у вас воно ще було цілим.
— Це сталося,  тоді коли ти пішла
Софія: Розказуй,  мені вже цікаво, — звідкись взялася Софія.
Ніка: Ти що тут робиш? 
Софія: Ми вже закінчили з Остапом. Давай мені цікаво, як ти розбила вікно. Сиджу і слухаю цю історію.
— Чашкою
Оксана: Чашкою?  — шоковано перепитала Оксана. 
— Ага. Він почав на мене кричати,  як на пса. Я розізлилася і кинула чашку в нього, а він ухилився від неї і вона полетіла у вікно. Пластикове вікно з подвійним захистом.
Оксана: я б запитала звідки така детальна інформація, але ти дизайнер того будинку.
Ліля: Ну ти даєш,  сестро.

Шапаренко
Тут подзвонили у двері. Я подумав, що це Марічка повернулась. Але це було б надто швидко. Вони ніколи так швидко не розходилися. Я пішов відчинив двері,  а це був Олег. Спортивний журналіст. Мій давній друг. Він дуже сильно пішов у роботу,  що ми не бачилися вже понад 2 роки.  Він змінився помужнів. Став красивішим. Ніж був тоді. Я його впустив у будинок. Запросив у вітальню. Налив нам  віскі. Це єдиний напій, який знімає мені стрес. Після сварок з Марусею. Це стало традицією.

Олег: Нічого не питай. Я чув, що ти зустрічаєшся з дівчиною. І одразу примчався сюди. Ти і дівчина це щось нове.
Шапаренко: Так, зустрічаюся. 
Олег: І як вона тобі?
Шапаренко: Та ніяк, вредна, горда, неслухняна дівчина!!!
Олег: І що ви більше з нею не зустрічаєтесь? 
Шапаренко: Ні, друже. Я вже з нею розписався.
Олег: ОФІГІТИИИИИИИИИ. Ти? Не повірю. Або ти по-справжньому закохався, або я не знаю.
Шапаренко: Так я. І я не закохався.
Олег: Ви тут живете? В цьому домі?
Шапаренко: Так, живемо. Ми не бачилися 2 роки. Розкажи що і як?
Олег: Я став власником акцій « SPORT TIME »
Шапаренко: Це чудово. 
Олег:  Ні,  не чудово.  Це дуже жахливо.
Шапаренко: Тоді що сталося?  Що ти не радієш цим акціям.
Олег: Мене хочуть вбити двоє людей.

Марічка
Ліля:  І ми з Нікою плануємо його вбити. А потім хтось з нас буде босом.
— Це дуже дивно, що минулий ваш бос протримався з  вами двома аж 2 роки, — намагалась пожартувати я. Яка нормальна людина витримає їх. 
Віка: ахах.
Ніка: Дуже смішно. 
Ліля:  Пропоную, його застрелити
Оксана: Я вас відмазувати не буду. 
Ліля: Може штовхнемо його з вікна і буде самогубство?
Марта: ТАК. Серійні вбивці. Заспокійтесь. Вам потрібні ці акції? Для чого тобі вони? В тебе чоловік гонщик відомий.  І ти хочеш журнал?
Ліля: ТА 
Віка: ЦЕ надто багато для тебе. А ти, Ніко? Ти і так  займаєш другу високу посаду після власника акцій. Так,  що спокійно. І не  бісіться.  Він ваш напарник,  порадійте чи що. 
— Я сьогодні хочу відпочити, тому про роботу потім.
Марта: В когось не закінчених проєктів досить є
— Я знаю. Тому,  після кафе я  поїду в офіс.
Софія: Офіс сьогодні у нас.
— Світло відключили?
Марта: Гірше. Інтернет

Ми почали смакувати наші десерти з чаєм.  Оплативши рахунок ми роз'їхалися,  але  невдовзі  знову були в одному будинку.   Ми,  як не розлий вода.  Я сиділа за проектами до восьмої вечора.
Ніка: ТИ не збираєшся їхати до свого чоловіка?
— Ні. Сьогодні я тут.
Софія: Він знає?
— Ні. 
Софія: Людина буде хвилюватися за тебе.
— Він, — засміялася я, — Софіє, він не та людина, яка буде хвилюватися за мене  
Ніка: Можливо, буде.
— Ні я не думаю.

*Стукіт у двері*

Марта: Ти мені нові двері купиш? Стукаєш так., — пішла вона відкривати двері
— Хтось ще має прийти?
Софія: Не знаю,  ти нам скажи. 
— Нащо,  це ти намікаєш? 
Марта: Шапаренко,  ти мені нові двері хочеш купити? Для чого так стукати.
Шапаренко: Би ви почули.
Марта: Ми не глухі.
Шапаренко: Де вона? Марічко, я знаю,  що ти тут. 
— Що ти хочеш від мене?  Що?
Шапаренко: Ти ідеш зі мною
— Не піду. 
Шапаренко: Не підеш? 
— НЕ ПІДУ. І ТИ НЕ ПОВЕДЕШ МЕНЕ ПРОТИ МОЄЇ ВОЛІ.
Шапаренко: Якщо буде потрібно зроблю і це
— Ти тиран.
Марта: Або ви зараз припиняєте все це, або я вистрелю йому в голову.
Шапаренко: Ти не зробиш це.
Алекс: Хеллоу Еврібаді.
Марта: О,  і одразу його. 
Алекс: Я нічого не зробив, — сказав він з піднятими руками. 
Марта: БАЧИЛИ б свої обличчя всі троє . Я не можу. Ха-ха-ха. Ніколя, ідеальний план, всі заспокоїлися. Можливо,  я не буду вбивати Шапаренка
Алекс: А мене? Знаєш, що це не дуже смішно було
Ніка: А мені, здається, що так. Особливо ти, Андрієвський ти такий переляканий був.
Алекс: Останній раз вона мені пристрелили ногу.
Софія: ногу? 
— Ногу? 
Марта: Андрієвський, тобі смерть,  — вона кинулась бігти за ним. І в якийсь момент замість металевого пістолета була сковорідка, — бачиш твоя смерть буде менш болючою. Від кулі все тіло буде боліти. А сковорідкою по голові і все амінь. 
Алекс: Я постраждала сторона. 
Марта: АГА. Ходи сюди. Я тебе вб'ю.
Антон: ЩО відбувається? 
Ніка: БЕЗ поняття. 
Софія: Виявляється Марта пристрелила ногу Андрієвському. Ніхто про це не знав. А він сьогодні проговорився.  
Марта: І втопися в тому басейні.
— Миколо, поїхали
Шапаренко: Вже їхати додому захотіла?
— Якщо не хочеш, щоб до нас дісталися, то краще тікати.
Шапаренко: Тоді побігли, — він схопив мене за руку і ми побігли.
Ліля: Куди вони?
Софія: Племінника тобі робити.
— Софіє,  тобі смерть. Що вона говорить?
Шапаренко: Ми ж одружені.
— Фіктивно. І через місяць розлучення.