Частина 11

Шапаренко: ми вже підемо, — раптом сказав він. 
— куди? — запитала я 
Шапаренко: додому Марічко, — він вважає, що його дім це  мій, але я так не думаю. 
— я піду тоді коли захочу. І ти не маєш права мені забороняти та наказувати.
Шапаренко: та що з тобою? 
— я прийшла з дівчатами і з ними піду, але не з тобою, Колясику.
Шапаренко: невже ти повірила йому?
— Руслану?  з чого ти це взяв, —  просто засміялася я.
— Шапаренко, а заради чого я одружилася із тобою?  Хіба це не піар-хід? Звісно,  ти хотів довести всім,  що ти можеш мати дівчину.  І навіть одружитися із нею.  Всім довів?
Шапаренко: будь ласка,  заспокійся.
— Для чого ти одружився зі мною? Відповідай, — кричала я, і мені було байдуже на всіх. Я лише хотіла правди. Тисяча і одна емоція змішана в моїй душі, більше того, очі вологі...
Ніка: заспокійся трішки. Тут трохи людно. 
— ні. Я не хочу бути спокійною.   Він відповість тут і зараз.  Для чого Микола? Говори.
Шапаренко: Ти сама відповіла на своє питання.  Я тобі це говорив. 
—  чудово. Тоді через місяць я подаю на розлучення.
Ліля: Що? 
Вікторія: яке розлучення?
Шапаренко: хто сказав,  що я захочу розлучення з тобою
— ніхто.  Але якщо буде потрібно,   я буду з тобою судитися ти знаєш,  в мене є хороший адвокат. 
Шапаренко: чому на тебе,  так вплинули слова про піар-хід? Та взагалі всі слова цього ідіота? 
— вони ніяк не вплинули.  Але в них є суть правди.  Ти просто хочеш всім довести,  що ти можеш бути хороший з дівчиною. Чи не так? 
Шапаренко: хочеш  правди?  Буде тобі правда. Тільки не тут,  — почав кричати Микола.
— я хочу її тут,  — і я теж це робила.
Шапаренко: я не буду,  тут про це говорити. 
—  будеш. Я сказала будеш.
Шапаренко: ти не зможеш мене заставити.  Робити, те чого я не хочу. 
— звісно не можу.  Дівчата ми йдемо.  Це кінець твоєї брудної гри. Кінець. Закінчилась... 

Ми вийшли з клубу. Я просто подам вже завтра на розлучення.  Досить з мене . Я більше не можу.  Я втомилася. Грати щасливу дружину, хоч і ми недовго одружені.  Але ми досить довго були фіктивною парою.

Ніка: я в шоці,  як швидко розвиваються ваші стосунки. 10 хвилин він тебе захищав а зараз ви сваритеся, як кішка з собакою.
— які стосунки Ніка? Які?  Їх нема. Є тільки ігри злодія-футболіста.  Він мав силу над мною, але він програв цю силу  сьогодні.  Він програв. Його гра провалилася. І договір я розірву завтра же.
Марта: невже слова цього,  так засмутили тебе?
— як не крути, але він правий. В усьому має рацію.  Я йому не потрібна. Він про мене не дбає.  Лиш про себе і свою репутацію.  До біса таке. Я не хочу.  Вистачить. 
Оксана: ти закохалася
— до біса це кохання.  Це була ілюзія. Лише ілюзія...
Марта: Ми бачили все з боку.  І байдуже,  що це було напоказ. Було видно
— було видно литку і все. 
Софія: ахах 
Оксана: це було
— було... Немає. Годі стояти.  Ходімо

І як тільки ми пішли я почула до болі знайомий голос . Це він. Що ще він скаже? Мало було всередині? Напевно мало. Хоче ще щось додати, але я більше нічого не хочу.

Шапаренко: Марічка, — крикнув він.
Шапаренко: та стій же ти
— що ти хочеш? Це кінець. 
Шапаренко: Кінець буде тоді коли скажу я.
— ні ти не можеш керувати мною.  Я просила лише правди. Ти мені її не дав. 
Шапаренко: хочеш правди?
— я хотіла там, в середині зараз вона до біса не потрібна. Завтра я подаю на розлучення. Хочу щоб ти знав 
Шапаренко: Завтра? Я не хочу з тобою розлучатися. Нехай буде війна, епідемія. Боже,  та навіть якщо кінець світу буде.  Нехай я буду смертельно хворий. Але я не хочу розлучення з тобою.  Ти моя.
— ні. Я ніколи не була твоя. І не буду. 
Шапаренко: а те,  що відбувається між нами тобі нічого не говорить?
— це лише ілюзія,  яка розвіялася у небі.
Шапаренко: ілюзія ?
— так ілюзія.

Я більше нічого не сказала. І Микола зробив те саме. Я не могла довго мовчати і пішла. А за мною всі дівчата, окрім моєї сестри. Вона залишилася з своїм чоловіком

Софія: питання номер один. Хтось викликав таксі?
Марта: ні
Софія: як ми доберемося додому?
Ніка: пішки, Софійцю. 
Оксана: ви серйозно мене ноги болять
— ти будеш чекати 2 години на таксі?
Оксана: ні  тоді ідемо. 

Ми йшли, і ще раз йшли.  І знову йшли. Поки Віка не подала свій голос, тобто ниття. Вони з Оксаною цілу дорогу нили. А тут  вже почали говорити.

Віка: мене ноги болять
Оксана: давайте зупинимося 
Софія: ще трішки.

І ми знову йшли і йшли. І знову ці двоє нили. Добре, що моєї сестри немає, а то нила б з ними моя нервова система не витримала це тріо. І нарешті ми прийшли. І вони зупинилися.

Ніка: заходьте вже в середину.
— ми так швидко прийшли. 
Денис: так прийшли. 
Антон: ви божевільні чи що ? 
Ліля: Ніч на дворі,  а вони пішки ходять
Алекс: а якби вас підловили і зробили щось з вами?
Марта: не забувай коли я витягаю з кишені пістолет, то вони бояться нас.
Софія: ти весь час це з собою носиш? 
Марта: це не це. Це пістолет.
Шапаренко: може вас мозги пропали?
— вони в тебе пропали 
Шапаренко: он як? 
— так,

І тут мене він піднімає на руки  закидає на плече і десь несе.  Я починаю кричати. Бити його кулаками. Вертітися туди сюди. А в нього я бачу кріпатура.  Бісів син . І тоді я зупинилася, але не перестала кричати.

— пусти мене,  збоченець, — крикнула я.
Шапаренко: вже збоченець? 
— куди ти мене несеш ?
Шапаренко: додому
— я вдома
Шапаренко: ні ти вдома у дівчат, а не в себе
— від коли твоя хата стала моїм домом?
Шапаренко: від коли ти одружилася зі мною
— цьому шлюбі кінець. Завтра я подаю на розлучення
Шапаренко: побачимо
— що означає побачимо? 
Шапаренко: а те означає, що я тебе не відпущу так просто. 
— Шапаренко пусти мене.
Шапаренко: я сказав ні. 
— ти божевільний
Шапаренко: ти звела мене з розуму,  Марусику.