Частина 10

— Шапаренко, злізь з мене. НЕГАЙНО.
— І тобі добрий ранок. А де подяка, що я погодився з тобою залишитися? 
— ти погодився? 
— з чим? —запитав Микола. 
— стати моїм хлопцем? Я ж тобі вчора пропонувала. Чи ти забув? 
— Ні не забув. І так, бачиш,— він показав руку на якій красувалась золота обручка у мене ж така самісінька.
— ти ж одружений зі мною. І чому ми прокинулися обіймаючись?
— це дивно дуже дивно. Але ти попросила мене залишитися вночі. 
— давай сьогодні знову заснем, ми ж не будем п'яні і побачимо. 
— Думаєш прокинемось, як заснули? — поцікавився Микола. 
— хочу думати. Бо те, що відбулося вночі дивне для мене.
— і для мене теж.
— зараз я готую сніданок а ти... Роби, що хочеш. Мені байдуже.
— а я в душ і потім будем снідати. І вирішимо, що будем робити далі, — Я спустилась на кухню почала готувати сніданок, потім коли приготувала дала завдання Миколі би він все красиво розклав, а сама пішла вдягатися. Мій вибір зупинився на коричневому шкіряному костюмі і чорних лоферах на підборах. Я пішла спустилась на кухню і побачила, що  Микола все розклав.
— ти розклав вже? Супер. І що ти сьогодні, будеш робити?
— У мене звичайного футболіста  сьогодні тренування. А сьогодні ж чемпіонат в Дмитра. Я бачу ти підготувалась. Вся така одягнена шикарно.
— дякую за комплімент. Ти не питаєш, але зараз ми з дівчатами їдемо в кафе, а потім ми до Дмитра поїдемо вболівати за нього.
—прекрасно.
— ага. Побачимось Колясику.
Я вийшла з будинку сіла в свій крузак. І поїхала в кафе. 
— всім привіт, — привіталась я з дівчатами. 
— ти дуже радісна. — помітила мій настрій Софія. 
— це погано?
— ні, навпаки це прекрасно.
— розказуй, що було після того як ми пішли. Мені цікаво. — сказала Марта. 
— я сказала свому фіктивному чоловікові, щоб він став моїм хлопцем. — Вероніка, яка пила чай подавилась ним. Ледь не виплюнула його на мене. 
—що ти сказала? — мало не кричала Ніка.
— щоб Коля став моїм хлопцем
— а він що сказав? — поцікавилася Софія. 
— вигнав її з хати. Гарантую. — як завжди Марта у своєму репертуарі. 
— ні. Сказав, що він є моїм чоловіком навіщо йому бути моїм хлопцем.
— він ідеальний. Де знайти такого хлопця, як він з Дмитром. — сказала Ніка. 
— наприклад, Антон, — сказала Марта і до неї підійшов офіціант.
— вам передали полуничне морозиво. Смачного. — поставив офіціант перед Мартою морозиво. 
— Мені? — офіціант кивнув і пішов. 
— Андрієвський почав залицятися? — запитала Ніка,  але Марта нічого не сказала лише встала зі столу. 
— що ти робиш? — запитала я.
— Іду віддам йому його морозиво, нехай подавиться на здоров'я.
Ми сиділи і дивилися на цікаву картину. Спочатку вона говорила спокійно, потім була зла. А потім морозиво опинилося на голові у чоловіка, що сидів навпроти Андрієвського.
— я говорила, що це зроблю.
— ти що зробила? — сказала я. 
— те, що ви бачили. Цей чоловік вирішив до мене позалицятися. Він на п'ять років старший від Андрієвського.  
— їдемо Ліля з дівчатами нас зачекалися вже.
Ми приїхали на чемпіонат зайняли свої місця. І слідкували уважно за числом 1 на екрані монітора та на дорозі. Коли оголосили, що Дмитро став чемпіоном України вдруге. Наша свята сімка заверещала, закричала на весь стадіон. На це навіть звернув увагу ведучий.  Він навіть сказав «з такою підтримкою Дмитро просто був зобов'язаний перемогти. Як у всі попередні роки». І він це зробив. Тепер в їхньому домі буде такий другий кубок. 
Я щаслива, що саме це все зараз відчуваю.  
— а тепер мої любі фанаточки ходімо святкувати. — сказав 
— о ні святкуйте Булатові самостійно.  Думаю нам пора чи не так Колясику? 
— Так. 
Ми вийшли з стадіону сіли в машину і поїхали. І я вирішила, що якщо буду ігнорувати Шапаренка. То буде для мене краше. Адже, я не можу дати волю своїм почуттям. А я знаю, що вони не взаємні. В нас тільки взаємна ненависть. І все. 
— щось ти мовчазна сьогодні. Це дивно для мене.
— а про що я маю говорити?
— не знаю.
— ось з цього потрібно було почати. — дорікнула я хлопцеві.
— дивно це все.
— що саме Шапаренко?
— нічого. — о боже. Як же важко договорити. 
— договори.. я не люблю цього, 
— не зрозумів.
— договори свою думку, я ненавиджу коли не договорюють.
Шапаренко: ти мене розумієш тепер.
— я завжди розуміла, тебе з пів слова.
— мені здається, що це не так. — коли, здається,  потрібно хреститися. 
— тобі лише здається. Краще буду мовчати ніж грати з тобою у твої безглузді ігри
— які безглузді ігри?
— ніякі... — я вирішила закінчити це. Воно б тривало цілу вічність, — Ти краще скажи, яка мета Алекса?
— не розумію, про що ти. — чоловік з ніяковінням поглянув на мене. 
— то ти не знаєш.
— що не знаю?
— те, як Марта викинула на голову морозиво співрозмовнику Андрієвського. — пояснила я Миколі. 
— що? Він сьогодні мав зустрітися з тренером команди.
— якщо це цей тренер, то це
— це капець.— він щось клацав у своїй мобілці, — Зачекай. Алло Алекс. Кому на голову Марта морозиво заложила? Тренеру. І що там? Тобто він сам договорився, нас не лишать роботи? Ну тоді до зустрічі. 
— ну.... 
— Що таке? 
— мені цікаво розкажи. 
Шапаренко: п'ять хвилин назад ти не мала бажання зі мною говорити. А зараз...
— Шапаренко! Розкажи. Розкажи. Розкажи.
— тренер побачив вас, як ви пили коктейлі. І захотів зробити сюрприз у вигляді морозива. 
— враховуючи, те що вона не полюбляє сюрпризи висновок очевидний.
— так. І нас ще не звільнили. Дякувати богу 
— Колясику, дивись сьогодні субота, а я з тобою. У свій законний вихідний.
— Ти моя дружина, тому вихідних вже у тебе немає, — я знала, що він Мудак. 
— це погано. Дуже погано. 
— пані Шапаренко ми вже приїхали чи ви будете в машині ночувати? — йой, навіть не помітила,  як ми приїхали.  
— як добре, що не продовжуватиму з тобою безглузді розмови.
Я вийшла з машини пішла на другий поверх переодяглась спустилася і приготувала вечерю. Мені стало скучно і я пішла в бібліотеку взяла книгу і всілась на супер м'якому диванчику та почала читати.  Прочитала я десь приблизно 50 сторінок, як сюди увійшов Микола.
— що читаєш? — я схопилася за серце.  Він завжди вміє з'являтися неочікувано. 
— господи, ти мене налякав.
— я ж не знав, що ти захопилась так. Ну так ти  відповісь на моє запитання?
— ах, та. «Послуга» там теж фіктивний шлюб.  
— ти в нас фанат тропів про фіктивний шлюб? — поцікавився Микола. 
— частково. 
— і що там каже Дейн Девенпорт? — овва. Микола Шапаренко знає, як називається головний герой. 
— він дуже турботливий, але сам цього не визнає. Хоче показати себе грубою людиною. Як ти до речі.  
— я не турботливий, — пробурмотів Шапаренко. 
— турботливий. Ти не покинув мене вчора вночі, коли я була п'яна. Та говорила всякі дурниці. Я тебе називала своїм хлопцем. А ти не зважаючи на договір залишився зі мною.
— ти мене попросила і я залишився. Якби ти мене попросила піти я б пішов. 
— ага. Так я і тобі повірила. Шановний пане футболіст. Наш експеримент ще досі в силі?
— звісно. Я не можу від цього відмовитися.
Я пішла без жодних слів. Я піднялась на другий поверх. Прийняла душ. Зробила догляд за обличчям. Переодяглась у піжаму. Коли зайшла у спальню там вже розлігся пан Шапаренко. 
— ти  виглядаєш, ніби я тебе домагаюсь.
Враховуючи, те що Софія говорила це можна сказати, що так 
— ага домагаєшся тільки своїми очима.
Шапаренко: очима?
— так. Очима. Встань. Кому говорю. Я хочу вибудувати лінію, яку тобі не можна перетинати. 
Як тільки я вибудувала барикади з подушок і покривала. Ми лягли спати .
— на добраніч
— добраніч 
Вранці якогось чорта ми прокинулися обіймаючись. Знову. Що за чорт.? Мої барикади валялися на підлозі. Більше ніколи не буду проводити ці експерименти.
— Шапаренко, негайно злізь з мене
— а ти припини мене обіймати, як та коала.
— я тебе не... — чорт я його обіймаю, та я прилипла до нього,  як коала.
— ага. Я піду в душ.
— сніданок сам собі готуй.
—  як скажеш, дружино.
А я тим часом пішла вдягатися мій вибір зупинився на синьому костюмі синій сумочці і чорних туфлях.
Я вирішила подзвонити до дівчат і ми вирішили зустрітися у Львівських круасанах. Я одразу часу негаяла. Я взяла ключі від машини і хотіла вийти, але мене зупинив мій чоловік, фіктивний чоловік.
— і куди ти така красива зібралася?
— не твоя справа, Шапаренко!
— Я твій чоловік!
— фіктивний. І ти не маєш права ставити такі запитання. Бай бай.  

Шапаренко 

Це що тільки,  що було? Тебе відшили, хлопче. І де вона пішла? Треба вирішити. Ага. Як ти це зробиш? Ніяк. Здивовано я по вітальні взад вперед. Як наткнувся на Мішу. А позаду нього стояли Алекс,  Дмитро та Антоніо.
— тепер зрозуміло,  чого він не відчиняє, — сказав до хлопців Мікайло. 
— ви як тут опинилися? — запитав я.
— так двері були відкриті. — сказав Алекс. 
— в тебе параноя. — сказав Дмитро. Що?
— Яка? — запитав я і здивовано дивився на хлопців.
— Ти закохався і не бачиш нічого. — сказав Антоніо. Я не закоханий.  
— це не так. 
— Якщо це не так тоді,  скажи про що ти тільки, що думав? — ееее. 
— куди Марічка пішла. — відповів їм я.
 те, що потрібно було довести
— Що довести? Я тільки, що п'ять хвилин назад говорив з нею і намагався довідатися, де вона пішла,  а вона про це, ні слова не сказала.
— це вже ти влізаєш у її особистий простір. — сказав Дмитро.  
— я її чоловік.
—  фіктивний чоловік. — нагадав мені Алекс. 
— і що ? 
— Ти не маєш права влізати в її особистий простір. Навіть, якщо ти фіктивний чоловік. — пояснив Дмитро. 
— вона якщо захоче знайде собі хлопця. — а це вже Алекс. 
— Може знайти? — запитав я.
— чом б і ні. — посміхнувся Алекс.  Чого він посміхається?
— ні не знайде. — похитав головою я.
— а чому не знайде? Чому немає знаходити? Маруся красива, впевнена у собі дівчина. І з характером. Може знайти. Якщо потрібно я їй в цьому допоможу.  — сказав Дмитро. Раптом у його задзвонив телефон. — Так,  
Лілю. Ми сидимо і хочемо знайти Марусі хлопця. Не знаю. Микола каже,  що вона не знайде собі хлопця. А ми кажемо, що знайде.
— Ти дибіл. Для чого ти їй це сказав. — я хотів вбити Дмитра. 
— вона сказала, що вони йдуть шукати хлопця Марусі.
— браво, Дмитро.  

Маруся 

— він сказав, що не вірить що я хлопця собі найду?  — обурилась я. Та, як він сміє.
— Ага. — підтвердила моя сестра. 
— ми їдемо в клуб тусити, — різко випалила я.
— зараз третя година обіду. Що ти будеш там робити? — логічно.  Потрібно йти ввечері. 
— та ні Софія зараз не підем. Сьома вечора поїдемо. 
— і чому я маю її відмовити від цієї ініціативи? Андрієвський, то ти не відстаєш від мене,  то ігнориш. І ти хочеш,  би я вам допомогла? А фігу вам всім там. А надієшся на мене? Тоді слухай любий,  я не буду танцювати під вашу дудку.  — завершила виклик Марта і кинула телефон на стіл.
— розказуй. — сказала я до Марти. 
— протипожежні статі хочуть би я, як найстарша із всіх відмовила вас від затії знайти Марусі хлопця. Бо це безглузда ідея. 
— ми провчимо їх, — випалила Вероніка. 
— і як? — запитала Софія. 
— ми їдемо в клуб. Дмитро по-любому подзвонить до Лілі. А вона скаже що до Марусі залицяються вже двоє.— пояснила Ніка.
— Дівчата, в мене є чудова новина. — сказала Софія. 
— о і яка? — запитала я. 
— пам'ятайте Остапа? В нього ще є багато спільних фітів з Клавдією Петрівною.
— того що я хотіла ваш спільний фіт? — запитала Марта.
— та той самий. — кивнула головою Софія.
— і що там?
— ми запишемо разом пісню. — боже,  це неймовірна новина. 
— правда? Це просто чудово. Це буде прекрасна пісня.
— ааа нарешті. Я так цього чекала.  — кричала Марта на все кафе. Здається, вона була дуже сильно рада цій новині 
— Софійцю, це чудова новина.
— я вже уявляю, як ми будемо під неї тусити. Це найкраща новина. — сказала Ніка. 

19:30 

— Як ви говорили дзвонить. Щось зі запізненням. — сказала Ліля,  коли ми сиділи за столиком, — Слухаю, Дімасіку. Я ще не п'яна. Все просто чудово. В моєї сестри з'явилося вже два залицяльника. У Ніки один і Марти теж. А Софія вірна своєму Артему. Оксана тусується з якимось одним і Віка так само. Скинути тобі адресу? Для чого?  Окей, чоловічку. Дівчата, справу зроблено.
— а тепер нам потрібно знайти собі хлопців, — сказала Марта. 
— думаю, що це не проблема. — сказала Ніка. 
— які нормальні хлопці тут є ? — озираючись сказала Софія. 
— Так. Я погоджуюсь із Софією. Ще немає восьмої години вечора. А вони п'яні в зюзю. Ну як так можна? 
— привіт, дівчата. А де ваші кавалери? — з'явився Алекс, а з ними хлопці.
— ось прийшли. — сказала Марта.
Хто прийшов? І де вони. Ніхто не прийшов, окрім футболістів і гонщика ну і Антоніо.
— і де? — запитав Алекс. 
— Алекс, ти навіть себе не помічаєш? — сказала Марта.  Що? Ми всі відкрили роти.
— не зрозумів.
— ти тугодум. Я зрозуміла. Олександр Андрієвський ти станеш моїм кавалером на сьогоднішній вечір? 
— ти п'яна? — якби ми не були разом, то подумала, як Алекс. 
— ні, Андрієвський, я ще не пила!
Поки я дивилася на Марту і Андрієвського, то Вероніка танцювала з Мішою. Все таки вони чудова пара.  
— я твій чоловік, а отже і кавалер. 
— ти намагаєшся запросити мене на танець
— частково. Ви потанцюєте зі мною, Маріє Шапаренко?
— як я можу відмовити своєму чоловікові. — посміхнулася я. Я вклала свою долоню в його і ми приєдналися до інших. Ми піддалися такту музики. Ми танцювали під пісню Злати Огневич та Шумея «Буревіями»
Чудова пісня.  Коли закінчилась пісня ми всі сіли разом за наш столик. І до нас підійшов Артур. Я думала, що ніщо не може зіпсувати цей вечір.
— всім привіт, — привітався Артур.
— ну привіт. Дозволь запитати, що ти тут в біса робиш? 
— хочу відкрити тобі очі, — а я що сліпа?
— я що по-твоєму сліпа? 
— Марічка, зрозумій він не любить тебе. Це все заради піару. Всі ваші стосунки на показ. Тобі буде боляче.
— чому ти так почав піклуватися про мене? 
— я  зрозумів, що був дурнем і ти будеш моя. – він мене дратує. Я стримуюсь, щоб не зарядити йому в чоло.
— вона НЕ ТВОЯ. Вона моя дружина. Чуєш МОЯ.
Він так вимовляв ці слова. Що я його. Але це була гра фіктивна гра. Як не крути  Артур мав рацію.
— вона не твоя власність. — промовив Артур.
— На ı̈ı̈ пальці моı̈ обручки. Вона носить моє прізвище, ділить зі мною ліжко. Вона моя. Тож, дбаєш ти про неı̈ чи ні, 
це, чорт забирай, це не має значення.