Частина 7

Коли концерт закінчився ми чекали на Софію на барі, щоб вирішити, куди ми прямуємо далі. 
— це найкращий концерт, Софійка — обіймала Оксана Софію, коли дівчина підійшла до нас.
— цілком підтримую. Най, най, най найкращий концерт, Сяфійка. — я зробила те, саме.
— досить вихваляти мене. Бо ми їдемо тусити в клуб. І це не обговорюється! — о це мені подобається.  
— О, ні тільки не це. Я пам'ятаю чим це закінчилося минулого разу. Вам не варто пити. — буркотів Микола. 
— і чим?
— спочатку ти цілувалась зі мною, а потім плакала, що хочеш ще, бо ти Марічко, не хотіла їхати додому. Забула? — Микола Шапаренко мусить мені це постійно нагадувати.
— цього не повториться. Ми не нап'ємося, так сильно. 
— впевнена?
— так, — попросила в офіціанта бокал вина і випила залпом.
— а ось я ні. Якщо продовжиш так далі то... — Я його перебила, він дуже багато говорить.
— цить Шапаренко. — притиснула я йому до рота свій середній пальцем. Хлопець замовк, — І поїхали. — покрокувала я вперед. 
— думаю, що ця вечірка матиме свої мінуси. — буркотів Микола. 
Цього разу на вечірці ми не пили. Микола, що прийшов сюди просто стояти? О ні, тільки зі мною він стояти не буде. Якщо і він мій наречений, хоть і фіктивний. Він буде відпочивати разом зі мною.
— ходімо, — простягнула я йому руку.
— тобі надоїло і ти хочеш додому?
— я? Ніколи. Я говорю тобі ходи. танцювати. А то стоїш, як робот. —я помахала руками, як робот.
— мені здається, ти більше на нього схожа. — він тільки що, пожартував з мене? Я вражена.
— нужбо Колясику, ходімо,— я простягла йому свою руку. Він простягнув свою руку у відповідь і я повела його на танцпол.
Заграла пісня  Başak Gümülcineoglu — Bir anda. Мій фіктивний  наречений поставив руку на талію притягнув мене до себе. Так, щоб наші лоби доторкнулися. Мене лякала ця близькість. Не знаю чому. І в одну мить мої щоки почервоніли. Блін, що відбувається? Чому з ним я стаю слабкою? Чому я хочу щоб він мене захищав від усього? Можливо я прив'язалась дуже сильно до хлопця?  І коли пройдуть ці чортові  два місяці ми розійдемося. Розрив — це найгірший біль. А особливо з цим злодієм-футболістом. Якби я не хотіла цього визнавати, але він мені подобається дуже сильно ПОДОБАЄТЬСЯ. За  півтори місяця, як ми знайомі я дуже сильно прив'язалась до нього. Але розрив — це правильний варіант.
— чого ти боїшся? — заговорив Микола. 
— не зрозуміла?
— зараз.. ти поводишся ніби чогось боїшся.
— ні, я нічого не боюсь. Тобі здалося.
— ти боїшся мене. Нашої близькості
— ні ... Це не так... — Микола подивився на мене. І я зрозуміла по його виразу обличчя він зрозумів, що я збрехала.
— так... Ти маєш рацію. Чим сильніше я прив'язують з тобою, тим більший біль буде у мене після кінця договору. Можливо... Мене лякає наша близькість, але ..
Я відчувала, що коли продовжу, то потечуть сльози. Чому так боляче, коли я говорю ці слова?  
— що але?
— нічого, - я повинна стриматися, повинна. Не плакати, не перед ним.
— продовж фразу, я не люблю коли не договорюють.
— я теж багато чого не люблю, — хлопець розізлив мене цими словами. І я просто пішла на середині танцю. Вийшла взяла сумку і сіла в машину і поїхала. Звідки, тут моя машина я не пам'ятаю.Через хвилин десять задзвонив мій телефон, хто б сумнівався король пекла. Чому король ? Не знаю. Я збила і переіменувада його на «Король пекла». Він ще багато разів дзвонив і на 25 дзвінок я підняла.
— що ти хочеш в мене? Що? — кричала я, — Відстань. Від. Мене. Нарешті.
— де ти є?? Можеш сказати.
— там, де тебе немає.  На гавайських островах, Миколо. — крикнула я у слухавку.
— дуже цікава відповідь, але ти помиляєшся. — знову він говорить загадками. Що він має на увазі?  Я подивилася у дзеркало заднього виду і побачила його мерс. Трясця !
— зупини машину, будь ласка, я і так випив п'ять склянок склянок віскі і сів за руль, бо образив тебе. — нізащо! Я не зупиню цю машину!
— то тебе совість мучить, пане футболіст. 
— Марусю, давай по-доброму, а то обжену тебе і станеться аварія враховуючи, те що я випив. — ідіот!
— хай тобі грець, Шапаренко! Би тебе чорт з'їв.
— і я тебе сильно обожнюю. — я його ненавиджу! Я збила виклик. Зупинила машину та вийшла з неї. Слідом за мною і вийшов мій фіктивний наречений. Що він намагається зробити? 
— що ти намагаєшся зробити? Для чого сідаєш за кермо, коли випив? Ти геть дурний?
— зараз ми не говоримо про мене. — на відміну від мене він поводився спокійно. 
— а про кого? Про кого Микола? — кричала я.
— ух ти.. — здивовано вигукнув хлопець. 
— ви просто подивіться на нього. — закотила очі я.
— ти назвала мене нарешті нормально.
— Це сьогодні не вперше. Все досить з мене. Я поїду. — і я крокувала до своєї автівки.
— ні! — крикнув хлопець зупиняючи мене.
— що ''ні''? Що "ні"?
— ти. Нікуди. Не . Поїдеш. — наказав чоловік. Ще б я його послухала.
— ага. Тебе забула спитати. Вибачай, але мене мало що, цікавить твоя думка. 
Я сіла в машину і побачила, що він перешкодив мені шлях. Хлопець просто став і стоїть. Він мене з розуму зведе.
— що ти робиш?
— стою, як бачиш. — обидві руки хлопець здійняв у повітрі і опустив одразу.
— Колясику, відійди. — просила я його. 
— не називай мене,  так.
— а ти відійди. — він мовчав, а ще і стояв. Я завела машину  увімкнула правий покажчик повороту і поїхала. А ще я замовила таксі. Нехай не сідає п'яний за кермо. І звісно повідомила хлопця. Про таксі. Коли зайшла у квартиру була в шоці. Мої подруги десята вечора були дома.
— ви що тут робите в такій-то годині, шановні? 
— а ти куди ділася? — промовила Ніка. 
— подихати свіжим повітрям після важкої розмови з Миколою.  

МИКОЛА 

Коли я приїхав додому після сутички з Марією, то зустрів хлопців у себе у вітальні.  Треба забрати від них ключі від свого дому. Я розповів їм все про сварку, і про наступні свої дії.  Адже дівчина поглинула мої думки.  Я постійно про неї думаю. А головний пункт договору НЕ закохуватися.  І я не збираюся його порушувати. 
— Тобто я правильно зрозумів, так? — запитав Міша.
— так. — кивнув я.
— їтобто ти, будеш максимально ігнорити дівчину?—уточнив прокурор Денис. 
— бо гра у фіктивну пару задалеко зайшла? — запитав Михайло. 
— так, адже головний пункт цього договору. НЕ закохуватися!
— А ти що  закохався? Що ігнорити будеш? — поцікавився Алекс. Яка ще закоханість?
— ні, ти що так робиш? — запитав я у Алекса. 
​​​— ні, бо я не закохався. А ти, Микола Шапаренко так!
— Алекс правду говорить. — Михайло Мудрик сьогодні занадто розумний. 
— якщо я говорю ні, це означає, що ні. Все. Крапка. — сказав я. Надіюсь до них дійде, що я не закоханий.
— ні, не крапка. Ти закохався, як божевільний. — а це вже Артем.  
— та не закохався я. — протестував я.
— я теж так, думав, поки мене не кинули. — так. Молодець Микола.  Тепер і Дмитро Булатов знає, що це фіктивні відносини. Браво. Скоро всі дізнаються і ти фіг, що отримаєш.
— о, Дмитро з Антоном прийшли. — сказав прокурор Денис. 
— хіба ти не маєш бути у такий  час бути з дружиною? Після то їх танців на вечірці. — сказав Артем. 
— сьогодні в них паті я привіз з клубу вони в квартирі, тому все буде ок.  Не переживай, Шапаренко, Маруся не знайде тобі заміну, ну якщо не закохається в іншого. 
— іншого? — вона не закохається. В нас договір.
—вона красива дівчина, — пробурмотів Міша.  
— біля неї точно крутиться багато хлопців, — а це вже мій друг прокурор. 
— які хочуть бути з нею, — сказав Артем. 

МАРУСЯ 

— надоїв мені ідіот, взагалі віддам йому цю каблучку. І все. — може я гарячкую,  але він і далі буде мене мучити. Микола Шапаренко любитель мучити людей,  особливо мене. 
— а може не будеш спішити? — запитала моя сестра. 
— коли ми відмовляли тебе не розводитися із Дмитром, ти так не думала. — дорікнула їй я.
— я не розумію,чому все зводиться до мене з ним, ми ж фіктивно були одружені. А ти ні.  У тебе справжні стосунки.  
— у нас фіктивні стосунки, — крикнула я.
— як? — відкрила здивовано рот Оксана.
— всмислі? – здивовано дивилася Вікторія на мене. 
— і ти нам не сказала? — а це вже моя сестра. 
— нам сказала. — промовила Ніка. 
— це було обідно взагалі. – ображено сказала Оксана. 
— ви б проговорилися  всі троє. Хіба ми вас не знаємо. 
— а я одразу всім вам сказала, а ви... — почала Ліля, але її перебила Марта. 
— та вистачить вже. Я всім сказала, а ви мали б совість і т.д. Досить! Що є то є. Ми зараз повинні підтримати Марію. А не дути писки!
ШАПАРЕНКО 

На наступний день я поїхав до квартири дівчат. Я знав, що там Марічки немає. Зайти у під'їзд було легко. Якась бабулька виходила і я проскочив у середину. Зайшов у ліфт натиснув на потрібний поверх і поїхав угору. Вийшовши із ліфту підійшов до дверей і подзвонив у дверний дзвінок.  Мені відкрила двері Марта. Найстарша із дівчат.
— привіт
— привіт, Марусі немає, — дівчина вже хотіла закривати двері, але я поставив ногу, тим самим не дав їй зачинити двері. 
— я не до неї. 
— не до неї значить, а тоді до кого?
— до вас всіх. Пропустиш?
— заходьте, злодій-футболіст. — я зайшов скинув туфлі і пройшов на кухню,  де дівчата пили чай. — Дівчата до нас всіх прийшли.
— хто? Оу.... — здивовано вигукнула Ніка. 
— ти що тут робиш? — налетіла Оксана одразу на мене. 
— зараз розповім, — промовив я.
— чай, каву? — Софія,  здається одна єдина дівчина зі всіх присутніх,  яка люб'язно відносить до мене. 
— він не в кафе обійдеться. — буркнула Ніка. 
— Колясику, кажи і йди
— ось, дякую Лілюсику. Скажіть, як мені назвати Марічку, щоб вона бісилась
— бісилась? Ну коли вона мене називає «Сіка Сємочка» це мене бісить. — промовила Софія. 
Так, це потрібно запам'ятати, та передати Артему.
— це не про тебе,Софіє, — сказала Ніка. 
— можна Маська-ковбаска, — Це мені подобається
— довго думала?
Марта: сам думай, тоді . — буркнула Марта. 
— ні, це підійде. Дякую, вам і бувайте. 

МАРУСЯ 

У свій вихідний від роботи, а не від Миколи. Я вирішила пройтися магазином. З дівчат ніхто не хотів іти. Це було дивно. Ні, не те що ніхто із низ не пішов. А те, що не дзвонив Колясик або ж Король пекла. Ха-ха. Він б напевно вже дзвонив 250 разів і говорив що мені потрібно з ним бути весь час. Або ж говорив, що ми постійно разом. Але добре що його немає. Пройшов цілий день і він не дзвонив. Це що ж  таке сталося? 
На наступні дні 3 теж саме. Йомайо. Вирішив ігнорувати мене. Окей, мене не позбудешся. Знай, це Колясику.
— Ніка, 
— що таке? — прибігла захекана дівчина.
— що ти робила?
— спортом займалась, що ти хотіла?
— я хотіла запитати коли матч?
— завтра «Динамо vs Шахтар»
— значить завтра відіграюсь.
— грають футболісти, а не ти. — засміялася Ніка. 
— відіграюсь на Колясику за ігнор. 

День матчу. 

Я почала вдягатися на матч. Треба одягти щось дуже красиве. І я вибрала  білий корсет зі м'ятними плямами короткі джинсові шорти з ремінцем . Намалювала губи червоною помадою. О, так це те, що треба. Взула білі кросівки із метеликами і взяла окуляри з червоними скельцями. І образ довершила чорна сумка saint louren.
— ну нарешті,  Маріє, — сказала Ніка.
— їдемо швидше, а то запізнимося. — тут я погоджуюсь з Софійкою. Ми сіли в машину і поїхали.
— твій фіктивний наречений знає що ти будеш? — поцікавилася Марта. 
— ні, він до мене вже тиждень не телефонує, не пише. А я не буду перша дзвонити. Якщо ігнор, так ігнор.
Коли ми приїхали, я думала чи варто привітатися з ним.  Але тут багато журналістів, тому потрібно. Я зробила трохи по-іншому
— Колясику, — помахала я йому рукою та сіла на трибуни. Шок на лиці Колі не спадав ще довго. Мені це вдалося. Колясику — це лише початок.
— чого він такий шокований? — запитала Софія. 
— я думала, що мені здається, — сказала Оксана. 
— він шокований, що я тут думав буду ігнорити, як він мене. Але ні.  — посміхнулася я. 

ШАПАРЕНКО 

Якого чорта твориться? Марічка махає мені рукою і говорить «Привіт, Колясику». Що за? Я її всі дні намагаюсь ігнорувати. Не дзвоню, не пишу. А вона поводиться як нічого з цього я не робив. Я її не розумію. Цей матч ми виграли з рахунком 2:1 було не так легко, як я думав. І коли Міша забив гол останній, то Маруся краще кричала ніж коли я забив. Невже він їй подобається. А далі цікавіше було підходить до мене Вероніка зі своїм оператором брати інтерв'ю, звісно вона ж журналіст. 
— привіт, — привіталась Ніка.
— привіт
— сьогодні ти забив гол, вітаю.
— так, а ще забив гол Міша, і Маруся так його підтримала. Не сумніваюсь, що він їй подобається.
— зупини не знімай. Відійди погуляй. —сказала Ніка до свого оператора, — Що ти говориш, Шапаренко? Ти ідіот? Це інтерв'ю піде в ефір, а ти що мелеш?  Хочеш щоб усі дізналися правду? Давай біжи. Всім розкажи. 

Маруся 

Ми всі стояли і чекали поки Вероніка і моя сестра закінчать свою роботу. Я уважно розглядала Миколу. І тут Ніка на нього починає сварити, чи що?
— Ніка кричить на Шапаренка? Чи мені здається? 
— я теж це бачу, — сказала Марта.
–чим же він її розлютив? Її не можливо розізлити. — сказала Оксана. 
— ти це можеш, — сказала Софія Марті.
— я знаю. — сказала Марта і одразу прийшли журналісти. О, господи.
- Марічка, добрий день!
— добрий
- фанати Миколи Шапаренка цікавляться коли ж весілля? — от і в нього і запитайте.
— Ще не визначилися з датою. Це максимум, що я можу вам сказати. І все. Я не люблю афішувати своє особисте життя. 
— Марусю ходімо, — покликав мене Алекс. 
— куди? — запитала я. 
— вони хочуть, щоб ми зіграли проти них. — відповіла Марта. 
— та вони програють. — впевнено сказала я.
— не будь така впевнена. — я завжди у собі впевнена.
— ходімо. 
— якщо до цього він був псевдо калікою. То сьогодні він нею стане по-справжньому. — сказала Марта я лише розсміялась. 
І вона не збрехала. Коли м'яч був в неї то Алекс отримував по ногах. І кричав «копати не можна» і отримав таку відповідь «ти ноги свої менше пхай і я не копаю в них я копаю по м'ячі». Перший гол забила я. Щастя повні штани було. Потім нам забив Шапаренко. Потім забила Марта, і після неї Ніка. Далі ніхто не міг забити і ми вирішили, що кінець. З рештою ми перемогли. 
— це була чудова гра. Виявляється, що грати з вас вміє тільки Шапаренко, шановні футболісти. — промовила Марта. 
– вас було більше. І якби ти мене не копала по ногах, то я б забив.
— стули пельку, калічка, — з моїх вуст вирвався невеличкий смішок.
— стримуйся, будь ласка. — вперше за сьогоднішній день до мене заговорив Микола. 
— ви згадали про моє існування? — здивовано запитала я.
— поговоримо, про це пізніше. — сказав Микола.
— гаразд, — я погодилася. 
— я не каліка. — говорив Алекс .
— ти каліка. — констатувала факт Марта.
—ти одного дня мені писала щоб я не був калікою і я ним не був. Навіть забив гол тоді.
— тоді кожного дня буду тобі писати, щоб ти не був калікою. 
— думаю, поки вони зайняті можемо поговорити. — сказала я Миколі. 
— ок, — просто "ок" 
Ми пішли в самий глухий кут стадіону сподіваємося тут ніхто не знайде нас із журналістів.
— мені просто цікаво, чому ти мене уникаєш, ігноруєш? 
— ми забагато часу проводили разом, як для фіктивної пари. — пояснив Микола. 
— Так ти жсам говорив, що потрібно бути весь час разом. Хіба ні?
— ти потрапила в мій особистий простір. Я повинен був це зробити. 
— особистий простір? Це просто смішно, Колясику!
— нічого немає смішного, Маську. — як він мене тільки, що назвав? 
— Маську? Звідки це взялося?
Шапаренко: Маська-ковбаска чудово звучить. — я її вб'ю.  Я вб'ю Марту Наганду. Незважаючи на те, що вона пов'язана із групуванням МАФІЇ. 
— стули пельку, Колясику 
— не так легко, Марусику!
— ти бляха, що знущаєшся?
— я просто хочу щоб завершити свою гру ігнору.  — Він що ідіот? Я взагалі не розумію,  для чого він її розпочав.
— ти точно знущаєшся,Колясику. Для чого ?
— тому, що звик до тебе Марусику, дуже звик. Але тобі подобається Міша. — що? Який Міша? 
— який Міша?
— Мудрик, — Микола Шапаренко придурок. Це факт. 
— ти ідіот? Йому подобається Ніка. 
— як може подобатися людина, якщо ти її ненавидиш....
— повір може ще й як може...
— тоді чому ти кричала і посміхалася від радості коли він забив гол?
— боже... Тому, що це не твоя клята справа.
— моя, бо я твій наречений. —сказав Микола. 
— фіктивний. Фіктивний наречений. Колясику. — нагадала я йому, хто він насправді. 
— залишається 1,5 місяця і я не буду ним. 
— ти будеш ніким. Наші шляхи розійдуться.
— розійдемося — яке просте слово, одночас важке. Мені буде дуже важко розійтись із тобою. — промовив Микола. 
— мій біль не буде меншим ніж твій. Повір.