Розділ III. Друга жертва

                                                                                                                                   11 вересня 1890 року,

                                                                                                                                    Колорадо-Спрінгз
 

Це був звичайний день, такий як завжди. Смачно поснідавши яєчнею з беконом, Ітан Акройд вирушив на роботу. Жив він сам, але сподівався рано чи пізно зустріти свою єдину. Працював Ітан на пошті. Все що відправлялось чи прибувало в містечко поштою проходило через його руки. Це був високий незграбний брюнет 45-ти років, який мав добре серце та був надто довірливий, через що частенько страждав. Дорога на роботу проходила повз залізну колію, гордість містечка Колорадо-Спрінгз. Важко повірити, але зовсім недавно в цьому місці було поле. А тепер можна було побачити як потяг їде у напрямку містечка чи навпаки.

Поспішаючи на роботу, Ітан на мить про щось задумався і не помітив як перечепився через щось на дорозі, з одного боку якої була залізнична колія, а з іншого–росли кущі рододендрона. Подивившись під ноги він мало не зомлів–на дорозі лежала чиясь рука. Розсунувши гілки куща він побачив труп молодого незнайомця. Не роздумуючи, він швидко побіг до шерифа.

Хвилин через двадцять шериф Моріс Купер і лікар Майкл Флетчер оглядали ще один труп.

– Це вже другий за останні декілька днів.– невесело підсумував шериф. – Що скажете, лікарю? Яка причина смерті?

– Постріл в серце спереду майже впритул. Чоловік років тридцяти, високий блондин. Чи було використано ту ж саму зброю, що і в першому випадку, я зможу сказати дещо пізніше.

– Так, я розумію. Ітан вже викликав коронера з Денвера. Ну, що ж, забираймо тіло. Допоможіть мені його підняти.

І через декілька хвилин вони поїхали в бік містечка, підганяючи двох запряжених коней.

Наступного дня шериф почав розпитувати жителів чи не бачили вони жертву, показуючи його зображення, зроблене місцевим жителем Робертом Джонсом. Та, на жаль, ніхто не впізнавав молодика. Останнім зображення шериф показав Джеймсу Кермі, який весь день провів у резервації Плямистого Яструба. Побачивши малюнок, Джеймс вигукнув:

– Я знаю його! Я бачив цього чоловіка з Денні Слікером.– і він розповів, як вирішив прослідкувати за Денні після розповіді Кароліни Круз. Ввечері він помітив його в компанії чоловіка, що був зображений на малюнку. Вони виходили з салуну. Прослідкувавши за молодими чоловіками деякий час, Джеймс побачив, що вони йдуть в напрямку оселі Денні, який жив сам. Його мати вмерла років шість назад грипу, а сестра Кейт ще раніше, років одинадцять назад сімнадцятирічною дівчиною. Це була трагічна історія. Дівчина була закохана в 25-тирічного місцевого жителя Деймона Гамільтона. Вони досить довго зустрічались, але одного дня дівчина дізналась, що він зраджує їй з її найкращою подружкою Емілі Грін. Наступного ж дня її знайшли повішеною в сараї. Денні був дуже розлючений, хотів вбити покидька, але того й слід охолонув. Пропала також і Емілі. Денні поклявся помститись цим двом, коли їх знайде. Але минали роки, але ні Деймона, ні Емілі більше ніхто так і не бачив в Колорадо-Спрінгз. Їх рідня, на жаль, теж нічого не знала.

– Це дуже цікаво – знову Денні Слікер. – сказав Моріс Купер.– завтра ж займусь ним. І чоловіки розпрощались.

Зранку Моріс Купер поїхав до Денні Слікера. Не виявивши його вдома, шериф вирішив, що він на роботі. Але її робітники сказали, що не бачили власника з вчорашнього дня. Це дуже занепокоїло шерифа. Він вже точно знав, що Слікер якось причетний до двох вбивств. Остання надія була в шерифа на салун, тому він вирушив туди. Салун являв собою одноповерхову дерев’яну будівлю з вхідними дверима у формі крил летучої миші. Зайшовши всередину Моріс Купер побачив декілька відвідувачів, які не дивлячись на ранок пили віскі.

За барною стійкою шериф побачив власника салуну Гаррі Гейла, високого чоловіка сорока років брутальної зовнішності з довгим русявим волоссям трохи нижче плечей. Різкий характер в ньому видавали гострий погляд і тонкі губи на худому обличчі.

– Добрий ранок! Гаррі, ти часом не бачив Денні сьогодні?– спитав шериф.

– Добрий ранок і тобі, шерифе! Ні, але бачив його на днях.– відповів Кларк.– Він щось накоїв?– спитав він, запитально піднявши одну брову.

– Здається так. Добре, бувай.

– Бувай, Морісе.

Вийшовши з салуну на вулицю шериф вирішив піти до себе на роботу і подивитись справу про самогубство Кетрін Слікер. Щось не давало йому спокою. Йому здавалось, що він щось прогледів.

Зручно вмостившись за столом та поклавши свою ковбойську шляпу на стіл, він почав проглядати документи, які стосувались подій одинадцятирічної давнини. Продивившись все, що стосувалось самогубства бідолашної Кетрін, Моріс Купер згадав свідчення Денні Слікера, рідного брата загиблої.

Денні розповів, що ніхто навіть не думав до чого призведе зрада Деймона Гамільтона. Кейт була дуже засмучена, пригнічена, коли розповідала брату про вчинок негідника. Він втішав її як міг, а потім поклявся вбити його. Кейт благала не чіпати Деймона, не брати гріх на душу. Вона плакала і все повторювала:

– Як вони могли! Як вони могли!

Потім додала, піднявши на брата заплакане обличчя:

– Я так їм довіряла. Як тепер жити?

– Вони заплатять за все, сестричко.– гнівно сказав Денні.– Побачиш, вони заплатять за все.

Хвилин через двадцять Денні вдалось трохи заспокоїти Кейт. Вона заснула, він же пішов розшукувати Деймона, щоб поговорити з ним по чоловічому. Але молодого чоловіка ніде не було, тому хлопець повернувся додому.

Наступного дня він знайшов свою сестру мертвою в сараї в зашморгу. Денні був не дуже емоційним хлопцем, але, розповідаючи цей епізод, заплакав. Потім швидко втер сльозу і продовжив свою розповідь.

– Я кинувся шукати того покидька, але його ніде не було. Зайшовши в магазин, я випадково почув, що Емілі та Деймон кудись зникли. Все містечко це обговорювало. І я зрозумів, що смерть моєї сестри може так і лишитись безкарною, тому я і прийшов до вас, шерифе.