Розділ 1

Адель

За шість років до цього...

Я стою біля великого дзеркала,в якому я бачила себе. Біла сукня,букет моїх улюблених квітів. Піони. Квіти,які нагадують мені ніжність, кохання та мрії. Навіть це я зараз відчуваю в середині себе. Сьогодні я виходжу заміж за людину,яку справді кохаю.

Дивлячись на себе в відображенні,я розумію,що зараз я стану дружиною. А нещодавно я тільки сказала «так» на питання,чи я вийду за нього заміж? Я погодилася так,як люблю цю людину.

– Красуня..– ніжний голос пролунав дзвінок в моїх вухах,на що я повернула голову та побачила свою подругу в сукні, кольору лаванди. Я лише посміхнулася,але не впевнено,так як хвилююся та не знаю,що робити.

– Пробач,я трішки хвилююся..– ледве сказала я, повністю повернувшись до подруги. Вона лише підійшла до мене та почала поправляти мою фату.

 – Це нормально, подруго,ти виходиш заміж!– знову нагадала мені вона. Але з іншого боку,я повинна бути щасливою.

Мою увагу привернув телефон,на який прийшло повідомлення. Підійшовши до нього,на взявши в руки. Перед очима знову незнайомий.

Знову ті самі повідомлення.Але це повідомлення уже шістнадцяте за ці дні. Шістнадцять днів, щодня мені надходять ці повідомлення.Я не знаю від кого вони.На цей раз воно знову в моєму телефоні:

«Я слідкую за тобою,Адель»

«Тобі подобається наша гра?»

«Так хочу з тобою зустрічатися,але поки що не час..»

« Ти правда хочеш бути з ним?
 

«Я знаю про тебе все, навіть те,що не потрібно знати незнайомим людям»

Від цих повідомлень в мене пішли мурахи. Чоловік, незнайомий мені чоловік відправляє анонімні повідомлення та листи. Він слідкує за мною,він пожирає мене повільно. 

– Що там?–тільки зараз я згадала,що в кімнаті ще моя подруга,яка дивитися на мене та нічого не розуміє,– Знову ці повідомлення?– вона знає про них. Тільки нещодавно я розповіла про них. А зараз подруга хвилюється не менше ніж я сама.

 – Я не знаю,що мені робити, можливо, потрібно не виходити на вулицю,щоб він менее викрав,– відірвавши погляд,я перевела на подругу.

– Не потрібно про це думати,він хоче тебе налякати,але не треба йти в цю темряву,– Марта все так само заспокоювала мене,але хвилювання так і не пройшло.

 Різкий стукіт в двері,різких голод по тілу

– Пробачте,але до вам передали лист,– молодий хлопець трішки увійшов до кімнати,простягаючи мені конверт з листом.

– Хто передав?– запитала я.

– Чоловік,в чорному костюмі,як я зрозумів,він не наш гість,– після його слів,я почала нервувати. Невже він тут? Невже він буде спостерігати за моїм весіллям?

– Дякую,– подруга підійшла до хлопця за забрала конверт. За мить хлопця вже не було в кімнаті.

– Можливо,тобі не потрібно це читати?

– Потрібно,я хочу дізнатися,хто він,що він відео мене хоче,– переконливо довела словами я,на що вона віддала мені лист,а я розвернула його та побачила слова:

«Сподіваюся, у тебе все добре, Адель. Так хочу з тобою зустрітися, але поки що не час. Воно скоро прийде. А поки що, удачі тобі й гарного дня. Нехай твоє весілля буде грандіозним.До зустрічі.Твій М.С.»

– По твоєму виразу обличчя зрозуміло,що там знову щоб не добре,я маю рацію?– я дивилася на неї,роздумуючи слова,які були написані на листі паперу. Витончений почерк, запах,який можна було відчути,приклавши лист но носа. Приємний аромат,який надав мурах по шкірі.

За пару секунд,я почула оплески,які лунали з надвору. Оплески гостей,яких запросили на весілля.

– Так,все,досить,– Марта забрала в мене лист, кинувши його подалі,– Ходімо,нам чай йти,– вона бере мене за руку та невеликими кроками ми йдемо до виходу з кімнати.

Тремтіння,воно завжди. Я з цим вже живу давно,тому тремтіння – це нормальний стан для мене.

– Далі я сама,– сказала я,на що дівчина лише посміхнулася та подарувала мене ніжний погляд. Після чого я тільки побачила,як вона пішла вперед.

Я ж піднявши свою сукню,щоб зробити кроки,йду,дивлячись вперед,куди вели великі двері,де за ними він. Мій наречений.

– Міс Адель...– крик позаду мене. На душі стало ще не приємніше,так як, сьогодні всі руйнують моє весілля. Тому різко повернувшись я бачу того самого хлопця,але в його руках квіти. Мої улюблені. Букет був схожим на мій,який я тримала в руках. Ті самі квіти,піони,але іншого кольору та розміру.

Я ж не розумію,що саме відбувається, так само дивлюся то на квіти,то на хлопця,який тримає їх.

– Це передав вам ваш наречений...– з сумним голосом відповів він. Він підійшов до мене та простягнув до моїх рук,те що тримав,– А ще,ось це...–він простягнув лист. Знову лист. Нещодавно я читала лист він не знайомого,а зараз від свого нареченого.

Взявши ще й лист,та відкривши його,я побачила слова: « Дорога Адель,пишу цей лист та звинувачую себе в тому,що зробив. Мені боляче це писати,але нашого весілля про яке ми так мріяли не буде. Я покохав іншу,тому прошу в тебе вибачення за все. Сподіваюся, що ти будеш такою сильною та сміливою,якою ти є зараз. Всього самого найкращого тобі,Адель. Від Рона.»

На очах сльози,а на серці пустота. Я навіть не помітила,що хлопця вже немає. Я одна. Я повністю одна. Він весь час обманював мене.

« Це боляче,боляче помирати? Швидше ніж засинати»Здається на даний момент, всередині мене все вимерло. Навіть серце не б'ється.

Сльози йшли по моїм щоках. Я впала просто на підлогу. Зжимаючи свою сукню,я кричала,тому що він вирвав моє серце,він розтоптав його,не залишивши ні каплі з нього. За це я його ненавиджу. Лише розчарування та біль,яка нестерпна.

Але за мить я згадала про нього. Про незнайомця. Не розумію,що роблю,але я беру телефон та тремтячими руками шукаю номер, через який надходили мені повідомлення. Знайшовши його я натискаю на виклик,простягаючи телефон до свого вуха.