Розділ 1. Ідеальні заручини.

Королівський літній маєток був прикрашений до абсурду – здавалося, що кожен кущ, колона й навіть статуї пережили напад декоратора з манією величі. Усюди світло, стрічки, живі квіти, ліхтарі, феєрверки – ніби хтось сказав «зробіть красиво» і забув обмежити бюджет. Усе блищало, пахло, грало, квітло й блимало. Срібні ліхтарі звисали з арок, магічні кулі з орхідеями повільно кружляли під стелею бенкетної зали, а на подвір’ї маги ілюзій запускали феєрверки у формі сердець, голубів і... чомусь качок.

До речі, ніхто не знав, чому саме качки. Але ніхто й не наважився запитати. Ілюзіоніст із Гільдії мав славу людини з тонкою психікою, широким талантом і вузьким почуттям гумору.

О, і музика. Упродовж вечора змінювалися кілька оркестрів, кожен пафосніший за попередній. Зараз, здається, грав ансамбль флейтистів із Льодяного Архіпелагу – у всіх блискучі білі мантії.

Усе було ідеально… якби не кілька «але».

По-перше, це були таємні заручини. Жодних світських репортерів. Жодних зайвих вух, очей чи язиків. Усі залучені маги, офіціанти та музиканти підписали контракт, за яким дозволяли стерти їм пам’ять після цього вечора. Добровільно-примусово, звісно.

По-друге, знать підбирали з не меншою ретельністю. Лише мінімум запрошених – ті, хто міг або врятувати мир, або розпочати нову війну.

У центрі тераси, прикрашеної свіжими трояндами й надто дорогою тканиною, кружляли наречені. Принцеса Еліанна – вся в перлах, пелюстках і дипломатичному блаженстві – сяяла щастям, як і належить доньці східного короля, яку щойно стратегічно видали заміж за старшого принца королівства Фіренти. Мир, союз, тортики. Усі задоволені.

Її наречений, наш принц Раель, виглядав трохи, гм… більш кам’яним. Усмішка в нього була з тих, що кріпляться спеціальним клеєм.

–  Виглядають, як обкладинка брошури «Дружба між королівствами: це просто!» – буркнув Нік, сперся на балюстраду і скривився. – Ще трохи, і я почну вірити в єдинорогів.

Йен мовчки кивнув, бо його рот був зайнятий тортом. Стрес – справа індивідуальна. Один робить зауваження про естетику союзів, інший – наминає верхній кремовий шар з трояндочками.

Унизу поступово почало пахнути не лише парфумами, а й легким нетверезим щастям. Люди сміялися, келихи дзвеніли, музика нарешті стала хоч трохи живішою – вечір почав нагадувати щось схоже на свято.

Ми стояли на балконі та милувалися всією цією блискучою політичною міною сповільненої дії. Клятви перед Богами сказані, браслети на руках, тому нарешті можна було видихнути. Вперше за півтора місяця.

Охорона, перевірки, закляття, вся ця нервова підготовка – все було на наших плечах. А королева напередодні так щиро й натхненно пообіцяла, що якщо щось піде не так, то ці плечі залишаться без голови. Жартувати вона не любила. Тому ми прониклися. Навіть Нік.

–  Хоча з таким обличчям, як у Раеля, я б на місці нареченої спитав, чи є запасний вихід, – додав Нік і ковтнув шампанського. 

–  Мені стає нудно, – протягнув Йен, дивлячись на келих, ніби чекав, що він сам його доб’є. – Вони танцюють, як люди, яких примусили. А, ні, стривай. Їх же й справді примусили.

–  Та хоч танцюють – це вже краще, ніж отруйні шпильки, що літали тут чотири години тому, – я нервово постукала пальцями по бокалу, не зводячи очей з натовпу.

Принц і принцеса тримали усмішки лише для публіки. За зачиненими дверима – сварки, гострі слова, мовчазні погляди, що могли б різати скло. Між ними постійно летіли іскри, і не завжди ті, що романтичні. Та, чесно кажучи, це навіть краще за порожнє, натягнуте мовчання. Де є емоції – там ще щось живе. Почуття, спротив, хоча б небайдужість.

Цей шлюб – не про любов. Він про виживання. Обом королівствам ця угода потрібна як повітря. Торгова війна між Фірентою та Мерідором триває вже понад двадцять років. Ціни злетіли, каравани зникають, ремісники зубожіють. Люди втомились. Ми втомились.

Це весілля – шанс. Перемир’я, обмін ресурсами, повернення дипломатичних зв’язків. Стабільність, яку можна хоча б вдавати. І якщо для цього двоє молодих будуть час від часу кидатися один в одного отими своїми поглядами – хай кидаються. Головне, щоб весілля таки відбулося.

–  Розслабся вже, – Йен м’яко мене обійняв, попутно підсунувши тарілку з десертом. – Ми все перевірили мільйон разів. Закляття безпеки та системи сповіщення працюють ідеально. Хочеш тортик?

–  Ні, я хочу у відпустку. Без пліток, без шпигунів, без бальних суконь.

Ми втрьох одночасно мрійливо зітхнули. Через два дні нас чекав відпочинок на півдні Фіренти. Море, пісок, повна тиша. Жодних пліток, правил і необхідності вдавати когось іншого. Ніяких отруєних келихів, ніяких замовних скандалів.

–  І слава Богам, що весілля не тут, – я спостерігала, як Раель наступив Еліанні на ногу, а вона зробила вигляд, що це жест ніжності. – Нехай Мерідор тепер з цим розбирається.

Така вже традиція: наречена має попрощатися з домом... і з надією на світле майбутнє. Тож головний біль з організацією безпеки молодят – не наш. Ми лише надішлемо десяток агентів для спостереження. І хай собі.

На цьому етапі, після заручин, уже можна розширити список довірених агентів і перестати тягнути все на своєму горбу. Навіть сказати соромно: верхівка Таємної Канцелярії ганяє павуків і огортає кожну кімнату закляттями з повного арсеналу. Пора нарешті делегувати те, що давно мало бути делеговане.

–  Уявіть: жодних скандалів, які треба зам’яти, жодних коханок, яких треба сховати від розлючених дружин... – Нік мрійливо потягнувся. – Лише сонце і коктейлі.

Наше коротке щастя розбилося об лагідний, але дуже промовистий дзвіночок системи безпеки.

–  Робочий кабінет королеви, – я вловила напрямок імпульсу за секунду. – Я піду перевірю. Ви краще лишайтесь тут і стережіть гостей.

Хлопці кивнули без зайвих слів.

Свято точно вдалося. Ну, я на це сподіваюся. Зараз і перевіримо.

Вийшовши з балкона, я спустилася на перший поверх. Посмішки – на місці, привітання – автоматичні, хода – бездоганно врівноважена. Потрібно було дістатися до іншого крила, але, на жаль, маєток не був настільки великим, щоб мати окремі коридори для агентів. Тож доводилося час від часу миготіти між гостей, сподіваючись, що ніхто не зверне особливої уваги.