Розділ 37

Я мушу померти.

Тоді Ерешкіґаль не отримає мого тіла, не стане безсмертною, а отже, вбити її буде неважко. Крім цього, я зможу попередити Баеля про її план. Вони з Люцифером не допустять його здійснення: не захочуть поступитися місцем і владою. Мою частину угоди буде виконано, і батько житиме.

Яка іронія! Для мене не існує оптимістичного сценарію, проте не допустити справдження найгіршого може тільки той ворог, який втягнув мене в це лихо з божественними інтригами. Мабуть, у мене на кістках викарбувано прокляття нещастя, інакше своє невезіння пояснити не можу.

Зібравшись із силами, потягнула до себе ноги, які заледве відчувала. Нерґал зацікавлено зіщулився, спостерігаючи за цими діями, а потім, мабуть, здогадався, чого я прагну, бо розгонистим кроком попрямував у мій бік.

Не давши собі можливості засумніватись чи передумати, налягла грудьми на стегна й відчула, як лезо кинджала заходить глибше. Перед очима заграли феєрверки.

— Дурне дівчисько, що ти робиш?! — заверещала Ерешкіґаль, кинувшись у мій бік, але Нерґал опинився поруч першим.

Він упав на коліна й висмикнув з мого тіла лезо, недбало відкинувши його вбік. Буря в темних очах посилилась, але це не справило на мене жодного враження. Я не боялась цього чоловіка. Я не боялась більше нікого й нічого. Я була зламана. І як притаманно всякій зламаній речі, не могла функціонувати так, як належить. Будь-які почуття? Їх не було, як не може бути вогню в лампі без гасу. Ні болю, ні жалю, ні жаху… Я відчувала тільки полегшення від того, що незабаром усе скінчиться. Мені не доведеться служити демонам. Більше жодних таємниць чи переховувань. Жодних хвилювань і страху за когось небайдужого. Жодного сорому за те, ким я є чи була.

Скоро не стане нічого, і я впиватимусь вічним блаженним спокоєм.

Цікаво, чи зможу я, як мій кровний батько, доєднатись до вод Енґурри й уникнути страждань у катівнях пекла? Сподіваюсь, принаймні цього разу доля буде зі мною поблажлива.

— Ти зробила це з нею? — долинуло до мене розлючене звіддаля.

Голоси розходились луною. Здавалося, я самотній човен, що поволі відпливає від берега, де жевріє життя. Картинка перед очима стояла розмита, проте я досі могла розрізняти окремі фігури. І це засмучувало, бо я воліла б покінчити з усім якнайшвидше, щоб у матері не було й натяку на шанс мною скористатися.

— Так, я, — пролунало роздратоване. — То був єдиний спосіб обмежити її магію. Інакше, вона могла зашкодити нашим планам.

Кайдани забряжчали. Мої руки раптом упали на землю, такі важкі, мовби важили тонну кожна. Я почала завалюватись уперед і навіть зраділа, що нарешті приляжу, однак чиїсь руки зненацька підхопили мене й кудись понесли.

— Якщо вона помре, ти дорого за це заплатиш, — залунав бентежно близько голос Нерґала.

Я змусила свої очі розплющитись і помітила його вольове підборіддя над собою.

— Що? — недовірливо перепитала Ерешкіґаль. Видно, їй не сподобався суворий тон, з яким до неї заговорив чоловік.

— Ти все правильно зрозуміла, — зупинившись на мить, мовив Нерґал. — Я не дозволю тобі зашкодити цій жінці. Вона моя. Зачепиш її бодай пальцем — і я обірву твоє нікчемне смертне життя.

Що це? Невже я марю? Чи великий бог війни і справді заступився за мене?

— Тільки не кажи, що ти… — Ерешкіґаль зробила паузу, неначе боялася договорити. — Ні, ти не міг! У тебе не може бути до неї почуттів. Ти мій чоловік! Ми разом збиралися підкорити цей світ. Ти не можеш відмовитися від мене заради чогось такого нікчемного, як кохання.

— Можу. І я вже це зробив, — пролунало незворушне, тимчасом як моїм тілом промчалась хвиля бентеги й невимовного трепету.

— Чому? — спромоглася на хрипкий невиразний шепіт.

Нерґал схилив до мене голову, і я ледь не втопилась у заворожливій темряві його погляду.

— Я ж обіцяв, що позбутися мене буде важко. Не бери за погану звичку вважати мої слова пустими.

Він памʼятає. Він пам’ятає мене! Я не втратила його. Не втратила… Чоловік, якого я обрала, досі мені вірний.

Полегшення звалилось на мене лавиною жару, і я затремтіла в руках Нерґала.

— Мені ж це не ввижається?

— Авжеж, ні, — пролунало насмішкувате, а тоді вже більш серйозне: — Ні про що не хвилюйся. Рана серйозна, але ти житимеш. І скажу на майбутнє: щоб убити бога лезом дракона, цілитись треба у серце, якщо не здатна відтяти голову. Інакше це лише гарний спосіб погратися з порогами болю.

Я кволо всміхнулась. Дивна радість збурила моє серце. Ровван... Точніше Нерґал зовсім не змінився — мене це тішить. Вселяє сумнівну надію на те, що в нас іще є змога повернутися до мрій учорашнього дня.

— Я, — прошепотіла схлипнувши, — здається, кохаю тебе.

Суворе чоловіче обличчя раптом розслабилось. Його осяяла найпрекрасніша з усіх можливих усмішка.

— Не вірю, що ти сказала це.

— Я теж.

— Як же все-таки важко добувати з тебе зізнання.

— Як романтично, мене зараз знудить! — втрутилась у наше зворушливе воззʼєднання Ерешкіґаль. — Але не кваптеся тішитись. Ви нікуди звідси не дінетесь. Це місце нікого не випустить без мого дозволу. Я хоч і в смертному тілі, проте не безсила.