Розділ 34

Ерешкіґаль — правителька Іркалли, повелителька даймонів і грішних душ. Валборнський ліс — ідеальний для неї сховок. А деліріуми радше вигідне доповнення, ніж прикрість. Тепер я розумію, як мадам Доркас отримала ту душу. Пазл складається просто ідеально.

Ерешкіґаль посприяла тому, що Алайна з Азларом зійшлися. Не знаю, чи доклала вона зусиль до вагітності своєї сестри, але, здогадуюсь, саме це вона з самого початку й задумувала, що стає зрозумілим із записів королеви. Ерешкіґаль місяцями контролювала Алайну за допомогою примусу, а коли та змогла позбутись чар і захиститися від них якимось амулетом, вирішила діяти швидше й жорсткіше. Вона не стала чекати моменту пологів і власноруч дістала дитину з утроби матері, а тоді провела ритуал обміну душ. Ось для чого їй знадобилося немовля. Не розумію тільки, чому саме вона зажадала немовля своєї кровної сестри. І чому обрала його батьком короля.

Служниця як друга власниця амулета й довірена особа королеви, мабуть, була в курсі брудних сестринських ігор. Вона знала про зустрічі Алайни з Лізі, знала, де її величність заховала щоденник, і, коли ту вбили, здогадалася, що й по неї можуть прийти. Ось тому заховала підказку під язиком.

У випадку з Ровваном мені хочеться вірити, що він просто опинився не в тому місці і не в той час. Але не виключаю також імовірності, що він міг бути у змові з убивцею до того, як втратив пам’ять. Проте ця теорія суперечить усім тим спробам убивства, яких він зазнав. Хіба що його намагалися позбутися, як слабкої ланки. Але, знову ж таки, це припущення видається притягнутим за вуха. Або ж я почала підсвідомо захищати чоловіка, який став мені небайдужим.

Хай там як, тепер мій наступний крок — знайти Лізі-Ерешкіґаль, ґримуар проклятої відьми і… здати Баелю немовля, яке може бути вмістилищем шуканого мною даймона. Вітторія сказала, що минув рік, перш ніж її оживлена донька почала проявляти ознаки інакшості. У нашому випадку з дня народження дитини пройшов усього тиждень, отже, навряд чи за зовнішніми особливостями вдасться зрозуміти, чи маля справді... одержиме? Як узагалі цей стан варто сприймати? А втім, байдуже. Моя справа — знайти, з рештою демони самі розберуться.

Утомлено відкинувшись на спинку стільця, розім’яла заніміле тіло й на секунду заплющила очі, які тепер пекли через тривале читання при поганому світлі. Коли наступного разу їх розплющила, зрозуміла, що пройшло далеко не кілька секунд. Видно, я задрімала. Кинула погляд на годинник — п'ята ранку, скоро світанок. Час братися до роботи.

Звелась на ноги й із сумнівом позирнула на щоденник королеви. По-хорошому, його варто було б повернути Азлару, але не впевнена, що він готовий дізнатися правду. Надто тоді, коли в столиці твориться справжній хаос. Ситуація між смертними й Обдарованими і без того напружена, позиція короля неоднозначна, але, боюся, зміниться в гіршу сторону, якщо він дізнається, що його почуттями так жорстоко маніпулювали довгих кілька років. Якщо, звісно, ці маніпуляції справді мали місце. Адже я, як і Алайна, не знаю напевне, кохання його було щирим чи нав’язаним. Гадаю, для всіх буде краще, якщо записник поки полежить у моїй тумбі.

— Батьку! — гукнула, визирнувши в коридор.

Чоловік мені не відповів, але я почула гуркіт, що доносився з кухні, і пішла туди.

— Доброго ранку! — привіталася сонно.

— О, доню, коли повернулася? Я не чув, як ти прийшла, — озвався батько з туркою в одній руці та чашкою в іншій.

— Уночі. Ти зібрав речі, як я просила? — запитала, влаштувалась за столом і з вдячністю прийняла горнятко гарячої кави.

Заряд бадьорості буде незайвим, зважаючи на те, що мені потрібно сьогодні зробити.

— Як ти й просила, Алісіє. Але що ти задумала? Хочеш тікати з королівства?

Тато опустився навпроти, уникаючи дивитись на мене. Він або соромиться після тієї правди, якою поділився раніше, або боїться, що я йому не пробачу. Дарма. Бо він — найдорожче, що в мене є. Я не відмовлюся від нього тільки тому, що нашими жилами тече різна кров.

— Світ за межами Теаліції великий, — зітхнула мрійливо. — Сьогодні я покінчу з усіма своїми справами, а вже завтра ми вирушимо в подорож. Почнемо життя з самого початку десь там, де на мене не полюватимуть. Розумію, такі радикальні зміни тебе лякають, але Валборн уже не такий безпечний, яким був останні десять років. Хоча для Обдарованих він усе ж не був безпечним ніколи, — підсумувала, згадавши про побачене в катакомбах.

Мир — це лише ілюзія, яку бачати тільки сліпці та дурні. Навіть замки з піску надійніші за неї.

— А як щодо Роввана? — пролунало несміливе. — Ти готова його покинути?

Чи готова я його покинути? Важко сказати. Між нами все доволі складно, але ми обов’язково розставимо всі крапки над “і”, коли божевілля з даймонами і древніми ритуалами нарешті скінчиться. А поки я не забиватиму собі цим голову. Маю іншу поживу для роздумів.

— З Ровваном питання владнаю, не переймайся. Поки мене не буде, подбай про карету та коней. І будь готовий вирушати, як тільки я повернуся, — зробила ковток гіркуватого напою.

— Гаразд, — батько теж відсьорбнув трохи кави, а тоді зачав боязко: — Учорашня розмова…

— Нічого не змінила між нами, — закінчила фразу, кали той зам'явся. — Мені дістався люблячий і найтурботливіший батько у світі, тож як я можу злитися на нього за те, що він беріг мене від болісних секретів?