Розділ 29

— Ти брешеш! — заперечила я.

Версія цього покидька не має жодного сенсу. Люцифер і Баель не стали б гратися з якоюсь смертною в незрозумілі ігри, коли в них і без того проблем вистачає. Я нічим не особлива слуга, одна з-поміж сотень тисяч інших; їм ні до чого аж так клопотатися про моє навернення.

— Хочеш перевірити? — відхаркнувши кров, зіщулився чоловік, а тоді з садистським задоволенням продовжив: — Тоді дивись і слухай уважно, відьмо. Мені тебе замовив Люциф…

Його обличчя знову почало тріщати й темніти, як шмат деревини, впущений у розпечену лаву. І це стало чи не найкращим доказом правдивості сказаного.

Я відсахнулась.

На тлі цього відкриття всі інші проблеми змарніли й опинилися десь на периферії важливості та незначущості. В мені гостро спалахнула потреба почути виправдання Баеля, і якась крихітна частинка мене сподівалася, що він спростує слова татуйованого.

— Ми з тобою ще не закінчили, — попередила чоловіка й, перш ніж посунути до виходу, промовила закляття нейтралізації рун: — Escuto sa-lior.

Ровван, стрепенувшись, відштовхнувся від стіни й подався в мій бік. Я пройшла повз нього і спершу рушила до наших полонених інквізиторів, а тоді розвернулась і попрямувала в протилежному напрямку. Однак там мене зустріли дещо розгублені погляди врятованих Обдарованих. Ніхто з них не знав, як бути далі, й чекав якихось дій від нас із принцом. Але ми самі зараз не могли похвалитися зібраністю та злагодженістю. Я, до всього, розривалась між потребою залишитись і несамовитим бажанням відправитися до пекла.

— Про що ви говорили? — перепинив мене його високість.

Він не намагався приховати своєї тривоги, а я не контролювала власних емоцій, а тому не знала, який вигляд зараз маю: розгублений, пригнічений чи кровожерливий.

— Якщо я зараз піду, всі ви зможете втримати ситуацію контрольованою до приходу варти? — запитала натомість.

— Куди ти зібралася? Поясни мені, що відбувається, бо я починаю не на жарт дратуватись. Алісіє, ти поводишся дуже дивно. Я хвилююсь.

Рядами звільнених полонених покотився шепіт, і я почула, як хтось когось сповістив про прибуття королівських вартових. Мене пройняло полегшення.

— Підмога прибула, — повторила я слова, що з радістю зірвались із уст немолодої жінки, котра стояла неподалік.

— Дай мені відповіді! — з натиском повторив Ровван, а я відступила від нього і знову ввійшла до камери, де досі стогнав татуйований.

— Хочеш відповідей? Тоді слухай, — я взялась виводити під собою кинджалом неідеальну пентаграму.

— Ти мав рацію: у мене є свої причини вести це розслідування. Мені байдуже на гроші, байдуже на кар’єрні перспективи і навіть частково байдуже на те, що сталося з королевою. Я шукаю вбивцю не тому, що так велить моє внутрішнє відчуття справедливості, й не тому, що такий мій обов’язок перед королівством, — над пентаграмою замкнулось майже ідеальне коло, — а тому, що не маю вибору. Таким був наказ мого господаря і такою була плата за життя.

Я випросталась і поглянула на Роввана у спробі прочитати його емоції, однак вродливе обличчя зберігало нейтральний вираз.

— Що ти зараз робиш і про якого господаря говориш? — чоловік зробив несміливий крок уперед, але я змусила його спинитися помахом руки.

Наступні слова далися як ніколи важко, бо якогось біса мені не хотілося розчаровувати його високість. Не хотілося, щоб він забрав свої слова про те, що я не монстр, назад.

— Дев’ять років тому, коли наша карета зірвалась з обриву в Маферні, мій батько помер. І я не мала іншого вибору, крім як укласти угоду. То була угода з дияволом, Ровване. Я продала йому свою душу в обмін на порятунок батька, і це Люцифер наказав мені взятися за це розслідування, — мій кинджал в уже звичній манері лизнув тонку шкіру зап’ястя, роз’ятривши свіжу рану й укотре за сьогодні пустивши кров. Вона тонкою цівкою потекла по руці й зірвалась кількома краплями на землю, де змішалась із порохом. — Утім щойно з’ясувалась одна болісна правда: саме він був тим, хто спричинився до того геть не нещасного випадку. І я планую дізнатися, чого він намагався цим досягнути.

Я зробила невеличку паузу, даючи Роввану можливість переварити все почуте.

— Твою ж маму! Ти божевільна, самовпевнена паршивка! — вигукнув позаду полонений, на що я не схотіла як-небудь реагувати.

— Тепер ти знаєш правду, — натомість розвела руками перед Ровваном. — Можеш більше не вибілювати мою честь переді мною ж. Я слуга диявола, я вбивця, той голос у моїй голові назвав мене монстром цілком заслужено.

Не воліючи більше відтягувати, самими губами промовила закляття переміщення і побачила, як розширилися від жаху очі Роввана, коли мене пожер пекельний вогонь.

***
Опинившись в уже знайомому похмурому коридорі з охопленими вогнем головами замість звичних свічних люстр чи факелів, твердою ходою попростувала вперед — до тронної зали, де, знала, знайду Люцифера.

Цього разу руки в мене тремтіли не з тієї причини, що зазвичай, проте я не боялася майбутньої розмови. Радше не знала, з чого її почати. Та й не вірила до кінця в те, що диявол узагалі стане зі мною говорити.